Удосвіта, напередодні Нового року, мене розбудив мобільний. Механічно схопила слухавку, бо була впевнена, що це дзвонить син, який повертався з відрядження. Однак істеричний жіночий крик із слухавки миттю повернув мене в реальний час.
– Нє бросай трубку, я тєбя вичісліла! Тєпєрь ти нікуди от мєня нє дєнєшся! – після цього на мою бідолашну голову посипався словесний град із матюччя. Я блискавично натиснула на червону кнопку і телефон захлинувся мовчанкою… Але не надовго. За якусь мить знову почав дзвонити. Не довго думаючи, тицьнула слухавку чоловікові, який вже встиг пробудитися:
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
– Якась пришелепкувата дзвонить! Скажи їй щось.
– Альо, – почав загадковим голосом чоловік, який любив жартувати на рівному місці, – особистий водій слухає.
Що тут почалося! Чоловікові, який ще не в такі перепалки потрапляв, ніяк не вдавалося вставити навіть «п’ять копійок»: незнайомка попередила, що нас вже викрила і зробить все задля того, аби від нас не залишилося мокрого місця.
Про сон не могло бути й мови. Я підійшла до вікна. Перед очима, немов на долоні, розпростерлось нічне засніжене місто. Із міріадами різнокольорових вогників новорічних гірлянд. Однак різкий телефонний дзвінок вибив із кількахвилинної задуми. Це знову дзвонила та сама… Мене немов струмом пройняло. Вимкнула звук і пішла прикрашати ялинку. Однак спіймала себе на думці, що вперше в житті не маю від того втіхи: через кожних 10-20 хвилин телефон знову «мовчки» розривався. Спересердя накрила його подушкою. Та від того легше не стало, зажурилася ще більше: зазвичай, цього дня дзвонили друзі, родичі, вітали один одного з прийдешнім Новим роком, та й син мав дзвонити… Не довго думаючи, увімкнула комп’ютер і попросила на своїй сторінці у Фейсбуку поради у віртуальних друзів. Підказка не забарилась. Писали різне. Хтось лякав, що це нова шахрайська схема, мовляв, якщо взяла слухавку – грошей на банківській карточці вже не має. Інші радили дзвонити до поліції…
Так минуло півдня. До Нового року залишались лічені години. Телефон продовжував розриватися. Під вечір приїхав син. Почувши про телефонний терор, мовчки взяв мою мобілку і набрав зловісний номер. Я пополотніла зі страху.
– Мамо, так не можна, треба раз і назавжди з’ясувати, що та жінка від вас хоче, ви як мала дитина, – у трубці стало чути гудки і син вийшов у коридор…
Через кілька хвилин він повернувся і простягнув мобілку:
– Говоріть.
Упродовж дня я себе так «накрутила», що від почутого не могла зрушити з місця: мені реально стало страшно.
– Альо! – знову почула істеричний голос незнайомої жінки, яка викрикувала російською. – Єслі ето ваш син, і єслі он говоріт правду, тогда почєму ви нє бралі трубку?
– Тому що я не конфліктна людина і мені неприємний ваш крик.
– Ах так! Хорошо, ви хотітє сказать, что ви нє Ольга?
– Ні, я не Ольга.
– А утром? Утром трубку брал ваш лічний водітєль? Развє нє так?
– Це мій чоловік, і він любить жартувати.
– Дєвушка, зачєм ви питаєтєсь мєня обмануть. Я уже всьо знаю. Я наняла дєтєктівов. Ви понімаєте, я заплатила за ето бєшєниє дєньгі. Мнє далі номер вашого тєлєфона і распєчатку. Ви хотітє сказать, что нє звонілі сєгодня Татьяне в Одессє і моєму мужу?
– Ви що, жартуєте, у мене нікого там немає, і живу я в Тернополі. І не називайте мене дєвушкою, мені давно за п’ятдесят і купа внуків.
Несподівано на тому кінці «дроту» запала глибока тиша.
– Ваш тєлєфон 068 59…..?
– Ні, останні дві цифри зовсім інші.
– Господі, какая же я скотіна… – несподівано почула я розпачливий жіночий голос. Незнайомка гірко плакала. – Ето я вас целий дєнь тєрорізіровала…
Незнайомку звали Ірина. Несподівано вона стала просити:
– Умоляю вас, нє бросайтє трубку, вислушайтє мєня, мнє очєнь больно.
Чоловік Ірини знайшов молоденьку коханку. Коли жінка дізналась про зраду, гнів і лють засліпили їй здоровий глузд, та так, що вона вирішила обох… вбити. Детективи допомогли з телефоном коханки. Але… недарма кажуть в народі: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи Йому про свої плани». Емоції і гнів засліпили не лише розум, а й очі: Ірина переплутала останні цифри номеру.
До Нового року залишалось дві години. Непомітно для самої себе я стала щиро втішати Ірину, як рідну дитину. Це настільки вплинуло на одеситку, що вона плакала і плакала…
– Плачте, плачте, – заспокоювала її, – так вам стане легше на душі.
– Мнє і вправду лєгчє. У мєня к вам большая просьба: можно я вам снова позвоню і ви бєщаєтє, что возьмьотє трубку?
– Дзвоніть, обов’язково візьму, я молитимусь за вас…
Тим часом мій чоловік був не дуже добрий до мене: всі люди як люди, готуються до зустрічі Нового року, а його благовірна психіатром зробилась, півдня висить на телефоні. Хоча, якщо чесно, мені після тієї розмови відлягло на душі. Несподівано навіть спало на думку, а що могло би бути насправді, якби Ірина не переплутала номер телефону?
Уявіть собі, першим, хто задзвонив мені у перший день Нового року була… Ірина з Одеси. Її голос змінився до невпізнання і намагалась вона говорити українською:
– А знаєте, я передумала, хай живуть. Не хочу новий день календаря починати з біди. Для себе я зрозуміла одне: яка велика сила молитви. Дякую вам за все.
Від почутого я дуже знітилась, бо ще не встигла помолитись за Ірину, збиралась це зробити увечері, у перший день Нового року.
