Більшість християнських церков розуміють під душею нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка продовжує існувати після смерті фізичного тіла. Дехто сприймає її як життєве начало. То що таке душа? Чим вона відрізняється від духа (кажуть: “Спустив дух”)? Чи це тотожні поняття? Більшість християн вважає, що після воскресіння померлих душі знову отримають тіла для вічного життя. Про які тіла йдеться?
1. У корпусі догматичної науки Православної Церкви, вчення про людину складає чи не найважливішу її частину. Справа в тому, що тільки знайшовши відповідь на питання ким є Людина, ми зможемо шукати відповідь на питання ким є Бог, і вже далі – можемо шукати відповіді на питання якості взаємостосунків між ними. Чимало богословських систем намагалося збагнути ким є Бог, і у багатьох випадках доволі близько наближалися до правильної відповіді. Однак, саме через те, що вони не вірно окреслювали природу людини, вони в підсумку все одно приходили до помилкових результатів. За розумінням Східної Церкви, саме Антропологія (вчення про людину) надає повного змісту Христології (вченню про Боговтілення) та в повній мірі розкриває Сотеріологію (вчення про спасіння).
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
2. За вченням Церкви Христової, природа людини трьохскладова. Людина складається з тіла, душі та духу. При чому, людина це не тіло, це не душа і не дух, а тіло, душа та дух разом, у максимальній гармонічній єдності. Теоретично ми визнаємо це, як догмат віри, але практично ця таємниця не відкрита нам до кінця. Ці грані нашого буття настільки тісно переплетені між собою, що емпірично довести, де закінчується одна, а починається інша – неможливо.
Разом із цим, слід відверто визнати, що існує проблема термінології, детального заглиблення в цю тему. Не раз виглядає так, що автор конкретної біблійної книги, чи то богословського трактату, міг виживати певне слово наділяючи його власним змістом, що значно заструднює розуміння цих творів сьогодні. Особливо, без достанніх знань догматики та герменевтики.
3. Дихотомія – це поділ природи людини на тіло та душу, а трихотомія – на тіло, душу та дух. (Євр. 4:12). Такий поділ на душу та дух умовний, і залежно від контексту в богословських творах може або активно використовуватися, або взагалі опускатися. Один і той самий автор міг в одному контексті говорити про існування в людини лише тіла та душі, а в іншому – наголошував саме на трьохскладовій природі людини. Цікаво, що «католицький» Четвертий Константинопольський собор (869-870), скликаний за ініціативою імператора Василя I та Папи Адріана II у Святій Софії, той самий, який засудив і скинув святого патріарха Фотія, також оголосив єретичним вчення про «трихотомію». Католицька Церква навчає про Дух, як щось непізнаване людськими почуттями і відчуттями, яке залишилося в сфері «божественного».
4. Хоча людське тіло створене з максимальною турботою та любов’ю, воно було сформоване з матеріальних елементів, які раніше існували. Душа людини навпаки – зовсім відмінна від тіла, бо сотворена творчим подихом Бога (Мф.16:26). Людська душа (дух) – це частинка божественної благодаті в людині, і саме тому, вона цінніше всього світу (Мф.10:28). Все ж, вона є тварною, і тому людина не є богом за природою, а лише може такою стати за благодаттю. Преподобний Серафим Саровський повторює вчення Кирила Олександрійського (Бут.2:7) кажучи, що спочатку Бог сотворив людину з тіла, душі та духу, а Своїм подихом вдихнув у неї благодать життя.
5. Сучасні богослови, приймаючи переконання великої частини Святих Отців, під душею розуміють психічну частину нашого буття, а саме її розумні, чуттєві та вольові якості. Душа людини – це її психіка. У цьому сенсі душа є навіть у тварин (Бут. 1:20, 24). Однак, якщо рослини це лише тіло, а тварини це лише тіло та душа, то людина володіє ще й духом – божественним началом. Душа людини – розумна та безсмертна. В тварин – ні. Після смерті людська душа повертається до Бога, а душа тварин відходить у небуття разом із тілом (Див. Бут.3:19; Пс.103:29, Екл.12:7).
6. Під духом розуміється божественна начало в людині. Дух – це той невидимий орган, який у Святому Писанні називається серцем чи душею, й відповідає за богоспілкування. На відміну від тварин, яким доступна елементарна психічна діяльність, емоції, пам’ять чи певні рефлекси, людина за своїм потенціалом і задумом Божим значно перевершує все згадане. Людині доступна можливість вдосконалення, наближення до тої міри досконалості, яка в Церкві називається станом святості. І хоча цей стан цілком динамічний, і описує не момент, а процес, маємо говорити, що це не лише доступно людині, але й складає головну ціль її земного життя. Людиною нас робить не факт народження від людей, але життя в Дусі Святому та перебування в границях Церкви.
Дух в людині – це той орган, який дає можливість розрізняти правду від брехні, прекрасне від жахливого, сакральне від профанного. Духом ми любимо, віримо, надіємося, молимося. Людина, яка не веде церковного життя – не причащається і не сповідається – втрачає своє божественне помазання, перестає бути дитям Божим, а згодом і повноцінною людиною. Дух у людині – це печать її безсмертя. Після смерті тіла, наш дух не перестає існувати, а продовжує своє буття в світі метафізики.
«Душа – це сутність жива, проста та безтілесна. Невидима за своєю природою тілесними очами, безсмертна, одарена розумом, смислом, не маюча форми. Дух чи ум належить душі не як щось стороннє, але як найчистіша її частина. Що око в людині, те й дух у душі» – ще пише святий Іоан Дамаскін.
«Дух, — каже єпископ Феофан, — як сила, що вийшла від Бога, знає Бога, шукає Бога і в Ньому Одному знаходить спокій. Якимось духовним потаємним чуттям допевнюючись у своїм походженні від Бога, він відчуває свою повну залежність від Нього й усвідомлює себе зобов’язаним усіляко догоджати Йому і жити тільки для Нього та Ним».
Людина складається з тіла, душі та духу.
7. Християнство категорично заперечує думку про можливість переселення душі чи її передіснування. «Людська душа – пише Іоан Дамаскін – була створена одночасно з тілом людини, а не так, як каже пустослов Оріген, спочатку душа, а потім тіло». Свого часу Оріген навчав, що Бог сотворив чистих духів, найкращі з яких стали ангелами, ті, хто втратили ревність ангельствого служіння були одягнені в тіла і стали людьми, а цілком відпалі від Бога душі стали демонами. Таке вчення Церква категорично засудила. І про це згадаємо далі.
Зараз тільки наголосимо, що Православна Церква завжди навчала, що душа живе в тілі лише одне єдине життя. Після смерті тіла вона йде на Суд Божий, де визначається її подальша доля у вічності. Праведники успадковують життя вічне з Богом, а грішники йдуть на вічну муку. Ідея про реінкарнацію (переселення душ) вступає в конфлікт із вченням про душу та Страшний Суд. І хоча спроби пов’язати християнство з реінкарнацією тривали з часів гностиків і до теософів і прихильників руху нью-ейдж наших часів, вони завжди були маргінальними та не витримували жодної критики.
8. Гріх Адам спотворив ієрархію людської природи. Людина була створена так, щоб її психічною частиною (душею) керував дух (божественне начало), а вже душа керувала тілом. Однак, внаслідок гріхопадіння цей первозданний порядок помінявся. Тепер наше тіло (пристрасті) керує душею, а душа керує духом. Отже, певною метою життя на землі в людини є повернення до цілісності та втраченого Божого порядку. Цей процес у Церкві називається спасінням, і можливий лише в Церкві. Чимало людей кажуть, що до храму можна не ходити, бо вони мають «Бога в собі». Вище ми вже згадували, що людина не має в собі Бога по природі (бо тоді б вона сама мала бути богом). Але вона має від народження в собі благодать Божу, яку легко може розтратити, не живучи церковним життям.
9. Окреме питання – походження душі. Існує три точки зору на це явище. 1) Перша полягає в тому, що згідно теорії Орігена, Бог творячи ангельський світ сотворив наперед невизначену кількість душ, які при потребі використовуються Богом. Такий погляд Церква категорично засудила, хоча в нього було чимало послідовників. 2) Другий погляд – творіння душі Богом безпосередньо при зачатті. Про це писали Іриней, Іоан Златоуст, Феодорит, Кирило Олександрійський та ін. У цієї теорії, однак, є проблемні місця. Найперше, такий погляд суперечить свідченню Святого Писання про те, що «Бог спочив від праці рук свої». Із іншого боку, творча Божа дія ставиться у залежність від людської похоті чи пристрастей. Чимало людей народжуються саме в наслідок протизаконних зв’язків. І найголовніше. Якщо Бог творить кожну душу безпосередньо, то звідки в людському роді з’явився гріх, який не можна викорінити вже тисячі років. 3)Третій погляд – народження душ. Найбільш логічним і тверезим виглядає уявлення про те, що людські душі народжуються від творчої дії – «співпраці» батьків та Бога. Бог оживотворяє, освячує успадковані від батьків душу та тіло. Кожна народжена душа – є унікальна, неповторна особистість, схожої на яку немає, не було та не буде у всьому всесвіті. Духовна природа у всіх людей однакова, однак, якісне співвідношення духовних сил і здібностей, які характеризують особистість, є унікальними. І саме тому, між іншим, не може бути й мови про якесь «переселення» чи «повторне використання» нашої душі іншими людьми, чи тим більше тваринами. Наша особистість – це душа(дух), а тому, це не він служить тілу, а тіло повинно коритися йому.
10. Людина створена для вічності. Туди не потрапить ніщо гріховне, марне, порожне та скороминуще. Маємо розуміти, що і до Царства Божого людина зможе потрапити лише преображеною, оновленою, обоженою. Наші тіла у Царстві Небесному будуть не такими, які вони є зараз, але будуть такими, які були в Ісуса Христа після Воскресіння. Знаємо, що Він одночасно між пройти через стіну, але при цьому їв із апостолами печену рибу та стільниковий мед (Лука 24:37-45). Знаємо, що наші тіла воскреснуть на Суд Божий, і душі повернуться в оновлені тіла. Однак, це лише поверхневі знання, які не можуть бути повними до того часу, поки все це не станеться.
