Ця лікарка завжди привітна й усміхнена, від її непідробної людської доброти стаєш здоровішим, ніж від жмень пігулок, дорогих уколів та безкінечних крапельниць. І світлішає у лікарняній палаті, бадьорішають пацієнти бо утримують здоровий заряд життєдайної енергії на весь день. Це – про кардіолога Лілію Бурковську. Вона не обирала професію, скоріше та знайшла її – успішну волинську дівчину, із добре забезпеченої сім’ї.
Народилася майбутня лікарка у шахтарському Нововолинську, закінчила місцеву школу, й поставила собі високу планку-опанувати фах медика. Тож два роки працювала санітаркою у міській лікарні
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Тато Аполлінарій Володимирович був директором шахти. Мама очолювала міське об’єднання громадського харчування. Обоє були відомими людьми в невеличкому містечку, жителі якого прокидалися під гул та скрегіт електровозів і тепловозів, не дивуючись клубам пилу та диму, що валив з труб копалень. А після роботи чоловіки, перехиливши сто грамів, і гальбу пива, закусивши з пиріжками з лівером, спішили по домівках відпочивати.
Ліля в лікарні навчилася усьому, що могла, і через два роки, склавши успішно іспит таки добилася свого – стала студенткою Тернопільського медичного інституту. У виші і зустріла своє перше та єдине кохання Володимира. Після четвертого курсу молодого чоловіка скерували продовжувати навчання у Саратовську військово-медичну академію, а його половинку Лілю – до Саратовського державного медичного університету.
З двома валізами найнеобхідніших речей, в основному дитячих, двома маленькими дітьми – двомісячною донечкою Юлею та чотирирічним синочком Денисом за державним направленням молоде подружжя Бурковських відправили працювати аж на Чукотку в місто Анадир. Молодого спеціаліста Лілю Аполінарівну призначили завідуючою терапевтичним відділення, а її чоловіка Володимира Антоновича – у хірургічний відділ. Вже сьогодні з висоти прожитих літ, набутого життєвого досвіду Ліля Аполінарнівна згадує:
“Ми були молоді, енергійні, не цуралися жодного екстреного чи профілактичного виклику до чукчів, в далекі краї, на всюдиході, вертольоті за будь-яких погодних умов, в будні і свята. Чукчі дуже привітні, добродушні та щирі люди. Особливо оленярі, погоничі. мисливці, хутровики, заготівельники. Там пройшли сувору школу гарту, там утвердилася наша молода сімя, але чого гріха таїти дуже сумували за Україною, мальовничою синьоокоюВолинню, часто снився запах ягід, яблук і груш, малини, а ще дзвеніла у вухах українська мила пісня.
– Мамочко, ну коли ми вже поїдемо у свою країну?- часто запитував мене Денис”.
З настання української незалежності подружжя лікарів Володимир та Ліля Бурковські переїхало в 1992 році на Миколаївщину – в райцентр Доманівка. Лілія Аполлінаріївнах працювала за спеціальністю кардіологом. ЇЇ чоловік – завідував хірургічним відділенням. Тут чи найбільше розкрився професійний талант медиків, їх уміння та стремління вчасно прийти і надати медичну допомогу, консультацію, пораду.
Після довгих доріг, самоутвердження і набутого досвіду 15 років тому повернулися Бурковські до міста своєї студентської молодості, палкої любові, де так все знайоме і близьке – до Тернополя. Сьогодні Володимир Антонович – хірург вищої категорії, прекрасний спеціаліст, працює в хірургічному відділенні обласної комунальної лікарні. Лілія Аполлінаріївна після реформування Тернопільської залізничної лікарні з доброго напуття колишнього виконувача обов’язків головного лікаря Тернопільського районного територіального медичного об’єднання, здібного хірурга, чудового організатора лікувальної справи Володимира Лісовського вже другий рік трудиться кардіологом у лікувально-діагностичному відділі , яке очолює Галина Іванівна Осінчук. У колективі Лілію Аполлінаріївну полюбили не лише за її відданість клятві Гіппократа, а й за чуйність, жертовність, за щиру усмішку.
На медичну стежку ступили їхні діти Юля і Денис. А чи піде їхніми професійними слідами десятирічний внук Захар, аби продовжити славну династію лікарів Бурковських – час покаже.
Фото автора
