14 жовтня, відзначають День захисника України.
Загалом у цей день відзначають одразу чотири свята і пам’ятні дні, пов’язані з різними історичними подіями. Православна церква святкує день Покрови Пресвятої Богородиці. З 1999 року відзначають День українського козацтва. Також вже понад півстоліття цей день вважають датою створення Української повстанської армії.
Перегляньте також:
- Лановеччина зустрічає “На щиті” молодого Героя Василя Друзюка
- Усю минулу ніч ворог атакував Україну дронами-камікадзе
День захисника жителі Тернопілля, як і всі українці, як державне свято відзначають з 14 жовтня 2014 року, згідно із указом президента Петра Порошенка. Відтоді 23 лютого більше не є святковою датою.
Варто зазначити, День захисника Вітчизни це не є лише чоловіче свято, із яким раніше ототожнювали 23 лютого. Адже сьогодні на сході країни служить також багато відважних жінок.
Свої вітання захисникам вже передав, зокрема, голова обласної держадміністрації Степан Барна, голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук, зі святом мужності звитяги і нескореності привітав військових начальник ГУ НП в області Олександр Богомол.
А як це, захищати власну землю не на словах, розповів і нещодавно призначений керівник Управління патрульної поліції Тернополя Михайло Білецький.
– Про війну я майже ніколи не говорю, там приємного дуже мало, а є такі речі про які й не прийнято говорити вголос, аби не злякати… – розповідає керівник Управління патрульної поліції Михайло Білецький.
За його плечима Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцево… У 2014 році він пішов у добровольчий підрозділ патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь».
Ви захищали українську землю на Донбасі. Пройшовши пекло на лінії фронту, можете сказати, чи це АТО, чи війна?
– Я захищав не окрему територію Донбасу, а рідну батьківщину. Вважаю, що територія України є неподільною і коли приходить загарбник, ми повинні давати відсіч. Це в жодному рані не Антитерористична акція, а справжня війна з великою кількістю загиблих.
Ви йшли з обов’язку чи за покликом серця?
– За покликом серця. Це моє внутрішнє переконання. Мабуть, виховання у сім’ї військових далося взнаки, коли ти не можеш по-іншому, коли приходить ворог на твою землю, намагається загарбати її, вбиває мирне населення… Те, що дехто не може розділити між собою якісь сфери впливу, не є причиною мовчки віддавати свою територію, а лише обороняти її та захищати.
Що найважче на війні? Про що хочеться сказати, повернувшись на мирну територію?
– Війна взагалі страшна річ. Дуже багато людей, якій йдуть на війну, морально і психологічно не готові до цього. Коли ж повертаються назад, то не можуть знайти себе. Кажуть, що у зоні бойових дій їм було комфортніше. Найважче на війні втрачати друзів.
Війна змінила вас?
– Ніхто з війни не повертається таким самим. Там змінюються цінності і свідомість.. Повернувшись на мирну територію, мені пощастило, бо вдалося самореалізуватися. Я люблю роботу і віддаюся їй цілком. Мені комфортно, я майже не згадую про ті часи, вночі не мучать жахіття. Моменти, які пережив на фронті тримаю для себе, можу поділитися з побратимами, з якими разом воював, а розповідати про це комусь не варто… Я, мабуть, став строгішим і жорсткішим відносно до себе і свого особового складу. Все, що відбувалося там, я б не хотів, щоб це трапилося з моїми підопічними і щоб вони це пережили…
Чи отримали нагороди і, що вони означають для вас?
– Я маю нагородну зброю, яку вручив мені Міністр внутрішніх справ, а також медаль «Захиснику вітчизни» від Президента України. Але цінний для мене значок від волонтерської організації за участь в Іловайську. Це як своєрідний спогад про те, що з цього пекла мені вдалося повернутися живим…
