Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

«Прекрасна доля чекає твою землю» – сказала Ванга тернополянці Надії 

06.10.2017 20:24   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Цю дивовижну жінку, яку я знала дуже давно, нема вже на білому світі півтора року: громадська діячка, в минулому очолювала обласний Союз Українок, світлої пам’яті Надія Поліщук . Але ж головне зовсім не це… У неї було велике і добре серце, щира і відкрита душа. А ще невсипуче бажання безкорисно допомагати іншим – це в неї, справді, було на клітинному рівні. Таких сьогодні мало. Мені доводилося  з нею часто спілкуватися, коли ще  працювала у молодіжній газеті «Ровесник». Її життя пересипане цікавими історіями, власне, які й сформували її подальший духовний шлях. Розповісти про все – шпальт однієї газети замало. Але одну з них розповім зараз…   Одного разу Надії Іванівні Плющ наснився дивний сон: поле, молоде зелене жито, постать Ісуса Христа. Побачила – серце застукотіло від хвилювання. Перша думка: «Треба впасти на коліна й молитися, бо як забуду молитися, то провалюся крізь землю». І що ви думаєте? Ісус у сні подивився на неї очима, сповненими безкінечної Любові, яка враз огорнула її всю, і мовив: «Хіба в тому річ? Головне, що я в тебе є».

Цей сон п. Надія пам’ятала впродовж всього життя буквально в деталях.  Але на цьому події «тієї ночі» не завершилися. Якось через два роки прийшли до неї майстри ремонтувати телефон. І просто так, ні з того, ні з сього кажуть: «Хочемо вам продати одну ікону, ми її знайшли, вона нам без потреби». Чоловіки розгорнули папір, а там…Той самий Ісус зі сну, Ті самі Очі… Звісно ж, купила. Ікона була дуже старенька, потемніла від часу. Надія Іванівна взяла сік цибулі, олію…і відреставрувала її. Чому треба було брати саме ці «інгредієнти», до цього часу не знає. А тієї миті ЗНАЛА.

Це було наприкінці 80-х. Прибігла вона якось з роботи додому на обід і механічно увімкнула телевізор. Раптом чує, розповідають про якусь Вангу, показують болгарське село Петрич і людей, які їдуть до неї за порадою зі всіх кінців світу. Здивувало – не здивувало, цього вона не пам’ятає. Але пригадує як тієї миті її несподівано, мов спалах, осяяла думка: «Я маю з нею зустрітися». Побачила – й забула. Але через деякий час зустрічає її однокурсниця і каже: «Слухай, ти часом не хочеш поїхати по путівці в Болгарію?». Надія від почутого просто отетеріла! Про таке вона навіть не мріяла. Тим більше, що в колишньому союзі путівки чітко розформовувалися між «своїми», та й то, ще навесні. А вже був початок вересня. Звичайно, вона погодилася… А вже дорогою до Болгарії згадала за прозорливу цілительку Вангу…

«Всі люди на пляж, а я тільки так, для годиться. Не можу там лежати, бо в голові крутиться настирлива думка: «Маю їхати до Ванги» – розповідала Надія Іванівна.

У групі жартували з цього приводу: «Та то Надя хоче долю знати».

«А я сама не знаю, чого я туди їду» – продовжувала ділитися сокровенним миловидна жінка. Доїхала вона до Софії, а там пересіла в поїзд, який всі називали «кукушкою». Їде тією кукушкою, вже й ніч застала, а вона милується краєвидами: гори Родопи, місяць на небі як колесо, все залите довкола його світлом, як ніби хто розлив молоко, такі дивні відчуття від побаченого… Зайшла в купе болгарка та й каже: «Не сиди, бери торбу під голову – і спи, відпочивай». Так вона й зробила. А вдосвіта…

Ступила на перон: на сході заграва, передвісник того, що ось-ось має народитися сонце. Зліва – гори, справа – долина, річка тече, і туман. «Боже милий, яка ж то краса! Чи-то я бачу насправді, чи-то мені часом не сниться?». Перед очима розкинулась зелена лука. І по тій неземній красі, по тих високих травах стежка. А там…ген-ген, скільки сягає око – йдуть люди. І тягнеться та вервечка далеко-далеко. До Ванги йдуть. Пішла й вона тією стежкою…

Сільська влада встигла вже все «прихватизувати»: збирали гроші і продавали всім квитки. Черга величезна, але без черги пропускають тільки… американців, бо ті розплачуються доларами. Ванга приймає за загородкою, через те найближчим людям у черзі все добре чути, що каже перекладач:

- Сьогодні я прийму всіх із совєтського союзу… – несподівано каже Ванга.

Ось вона спілкується із жінкою, яка приїхала із Ленінграду, у неї сліпа внучка. Ванга відразу ж і каже: «Дівчинку кинули на підлогу ще у пологовому будинку, вона вже не бачитиме…».

Підійшла мама із маленьким хлопчиком. А його шкіра вся, немов риб’ячий панцир:

- Не хвилюйтеся і нічого не робіть. Як тільки йому виповниться 12 років, з нього все це спаде, як одяг.

Щаслива мати, притискаючи до себе дитину, дякує і відходить убік. Настала черга Надії, а в неї в голові повна прострація, жодної думки, вона не знає, чого прийшла.

Ванга: – Ти чого прийшла?

Надія: – Мене цікавить подальша доля України. І чи я живу на землі так, як Бог приказав, - несподівано знайшлася про що сказати.

Ванга сидить і мовчить. «Ну, думаю. Мабуть і все, треба вже йти. Встаю, щоб дійсно таки йти, як раптом чую: «Сиди, сиди».

Ванга:  – Так, так, живеш ти саме так, як Бог приказав. Але ж у твоїй голові тільки одне – робота, робота, робота, і більше нічого.

Надія: – Я знаю. (Сказала і вже була готова знову йти).

Ванга:  – Диви яка мудра, а чого ж тоді ще й досі заміж не вийшла?

Надія: –  Це вже воля Неба, а не моя.

Ванга: –  Будеш така мудра, то й далі будеш одна.

«А в мене сльози в очах – всім людям про все казала, а тут, навпаки, тільки випитувала. Я ж із дитинства всередині відчувала і знала, що треба служити іншим людям, і я все життя так і живу» –  розповідала Надія Іванівна.

Ванга витримала паузу, а далі й каже: «Стосовно твоєї України, то можеш не переживати. Прекрасна доля чекає твою Землю, ти навіть не уявляєш, яка…».

А в Надії в очах «німе» запитання: «Коли?». Ванга ж у відповідь двічі повторила: «Ти собі навіть не уявляєш…». Вже йшла до виходу, то ще раз почула пророцтво відносно себе, кинуте навздогін: – Будеш така мудра…

Але для Надії Іванівни (відносно себе) це не було відкриттям.

Приїхала додому, а тут якраз такі події: зародження Народного Руху (на початках вона була його активною учасницею і членкинею, потім, коли відчула дещо «не те» – вийшла з його лав – авт.) і у палаці Леся Курбаса зібрали велике Народне Віче, дзвонять, просять її виступити. Прийшла Надія Іванівна, а там якраз вже всі встигли пересваритися. «Що я маю їм сказати? Все таке довкола збурене». І раптом, я знаю, що сказати. Почала з проблем, які на ту мить були в Болгарії із турками, а потім… потім розповіла про зустріч із Вангою, про те, що напророкувала ясновида жінка Україні. Ви не повірите. Всі в залі піднялися із своїх місць: були справжні овації. Така всіх охопила атмосфера Світла й Любові, Злагоди, Єдності що годі! І я відчула, що всі з’єдналися в один народ: не було ні лівих, ні правих. Чітко зрозуміла заради чого мені треба було зустрітися із Вангою.

Через кілька днів потому Надія Іванівна випадково увімкнула телевізор і… побачила запис свого виступу: зала була наповнена духовним «Світлом», через неї проходили могутні потоки невидимого для всіх Світла…  

Після тієї пам’ятної і знакової  поїздки у житті Надії Плющ було багато інших не менш значимих подорожей до Єрусалиму, до Междугір’я, але зустріч із Вангою залишилась особливим спомином.

До слова. Коли я брала інтерв’ю у Надії Іванівни, до Євромайдану залишалося два тижні…

Валентина Семеняк.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   8492

Loading...