Цьогорічна Міжнародна інтердисциплінарна конференція «Людина у світі знаків», яка відбувалась цими днями у Тернопільському педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, вже XVII за рахунком. Працювала вона в рамках постійно діючого Міжнародного методологічного симпозіуму «Об’єкт і суб’єкт гуманітарного пізнання» і була присвячена світлій пам’яті доктора філологічних наук, професора Михайла Лабащука.
У її підготовці взяли участь викладачі Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та університету імені Яна Кохановського у Кельцах (Польща), науковий альманах «Studia methodologica», національний заповідник «Замки Тернопілля», видавництво «Підручники і посібники», обласна універсальна наукова бібліотека. Програма заходу була надзвичайно насиченою. І, що головне, відбувались пленарні засідання в різних локальних місцях. Якщо два перші – в університеті, то третє – у Збаразькому замку, четверте – на пленері біля замку, п’яте засідання – у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці, а шосте – у галереї «Бункермузу». Вражає географія учасників: Збараж, Кременець, Тернопіль, Львів, Харків, Київ, Острава (Чехія), Кельце, Катовіце (Польща).
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Фото: Валентина Семеняк
Автори запропонували широкий спектр тем, серед яких – «Система найменувань у родині Лесі Українки (за книгою «Леся Українка. Листи 1876-1897») Галина Панчук, доцент, «Семіотика тексту Майдану» (Галина Горішна, асп. Тернопіль), «Вплив емодзі на редукцію мовлення користувачів соціальних мереж» (Тетяна Решетуха, викладач), «Усний наратив як спосіб трансляції міфологічних значень» (професор Оксана Лабащук) тощо.
Розповідає доктор філологічних наук, професор кафедри теорії та методики української і світової літератури ТНПУ ім. В. Гнатюка, Оксана Василівна Лабащук: «Ми ніколи не зациклюємося в рамках якоїсь вузької проблеми чи вузької дисципліни. З нами співпрацюють не лише філологи і лінгвісти, а також політологи, історики, педагоги. Представників будь-якої гуманітарної сфери, яким є що сказати. Чому саме така тема – «Людина у світі знаків»? Це проблема семіотична. адже людина сприймає довкілля через світ знаків. Знак у своїй суті триєдиний. Візьмімо для прикладу старовинний будинок, він також може бути виписаний у семіотичному коді. І, власне, чому конференція має таку назву? Бо вона присвячена пам’яті Михайла Степановича Лабащука, нашого професора, мого чоловіка. Я тримаю в руках його монографію «Динаміка структури вербального знаку в онтогенезі (методологічний погляд)». Впродовж останніх років його дуже цікавила семіотика. Ця тема відповідала його науковим пошукам. На жаль, він багато не встиг зробити, залишились нариси, чернетки, плани, конспекти.
Це була надзвичайно працьовита людина. Він постійно був із книжкою або конспектом. Не гаяв жодної хвилинки, дуже поспішав, так, як ніби відчував. Незважаючи на хворобу,продовжував працювати. Мав багато планів, задумів, писав нову книгу.
Фото: Валентина Семеняк
Ще одна важлива річ, традиційні конференції відбуваються формально. Зазвичай, доповідачі виступають 10-12 хвилин. На наших – доповіді можуть тривати дві або й три години у вигляді дискусій, запитань-відповідей, діалогу. Форма наукового діалогу – це перша форма наукового спілкування, яка виникла у цивілізованому суспільстві. У Древній Греції ще Платон та Арістотель вели діалоги із своїми учнями. І саме у таких діалогах з’ясовується якась істина: біля замку, на траві, у парку, мають бути різні формати, а не прив’язка до якоїсь однієї аудиторії. Для чого це потрібно? Ми говоримо про нову українську школу. Нам треба змінювати систему навчання. Не давати дитині просто знання, нафаршировувати її інформацією. Все це тепер легко доступне в Інтернеті через пошукові системи. Питання в іншому, яким чином користуватися тією інформацією: як відбирати потрібне, як структурувати, як її використовувати для повсякденних завдань. Це питання компетентності, яке ставить перед нами Міністерство освіти. Яким чином це формується? Коли людина починає діяти сама. Власне, ми націлюємо наших студентів, щоб вони діяли самі. Щоб у них вироблялось так зване критичне мислення. А цьому навчитися по книжках не можна. Тільки в процесі діяльності. Ми пропонуємо цю унікальну методу нашого унікального професора Олега Лещука, який дає нам цю можливість навчитися. Це конференція для викладачів».
Ще є «Школа відкритого розуму», яка відбувається в Україні і Польщі двічі на рік. Цей формат передбачений для студентів та аспірантів. Там відбувається вишкіл молодих людей, які працюють над науковою проблемою, навчають вмінню критично мислити, формувати власну думку, відстоювати її, користуватися отриманими знаннями. Для тих, хто вже пройшов школу і виступав на конференції, захист не викликає особливих зусиль. « Ми формуємо сучасну наукову еліту, – каже Оксана Василівна, – сучасних педагогів і, власне, тих, хто піде завтра в школи і формуватиме нову українську школу. Не можна впроваджувати зміни тільки згори і тільки через міністерство. Має бути ряд нових кроків знизу. І тими малими кроками ми потрохи змінюватимемо нашу країну, змінюємось самі, змінюємо наше суспільство. І в цьому я вважаю є якась наша унікальність і унікальна наша справа».
