Додому із жіночої консультації Світлана йшла сама не своя. Третя дитина аж ніяк не входила в їхні плани. Улянка — старшокласниця, Максимко теж уже школярик і тут… така несподіванка. Як і передбачала, вдома здійнявся справжній ураган, – пише Вільне життя. Ігор був категоричним:
— Ні, ні й ще раз ні! Негайно роби аборт!
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
— А може, все-таки зоставимо? — несміливо озвалася Світлана. — Гріх же…
— Ти що, недочула? Я все сказав! А ти подумала, як нам прожити в однокімнатній «хрущовці»? Та ще й з Уляниним псом на додачу! Ми колись дарували дівчатам квіти, духи якісь, а вони тепер узяли за моду приносити на день народження котиків чи песиків. І не викинеш, бо живе створіння…
— Песика тобі шкода викинути, а дитину рідну вбити не шкода? — витерла заплакані очі дружина.
— Все, жінко, тема закрита! Аборт і тільки аборт.
Заснула Світлана вже далеко за північ — тяжкі думки гнітили душу. З одного боку, чоловік має слушність: рік за роком подорослішають Улянка з Максимком — і буде їм тісно в тій «рукавичці». А з другого… Як узяти на себе важкий гріх дітовбивства?
…І ось вона вже в рідному селі переходить убрід річку. Оглянулася з берега, а їй услід дивиться Діва Пре-свята. Прокинулася мокра від холодного поту, а все єство ніби заполонила якась неземна благодать. «Дякую Тобі, Матінко Пресвята, — прошепотіла Світлана. — Тепер я знаю, що маю робити».
А вранці «коротко, сильно і страшно» сказала чоловікові:
— Давай, Ігоре, гроші. Піду вбивати нашу дитину.
Чоловік відрахував із гаманця потрібну суму — і Світлана вийшла з хати. На ніч постелила на свою половину ліжка пелюшку, випила якісь пігулки і тихо застогнала, тримаючись за живіт.
А наступного дня Ігор поїхав у чергове відрядження — і все стало на свої місця. Ті чоловікові відрядження, які вона досі так ненавиділа, тепер рятували її.
Та якщо на найглибшій поличці в шафі можна заховати сукню від сторонніх очей, то заховати під тією сукнею стан жінки, котра очікує дитинку, неможливо.
Ігорю відразу було невтямки, що до чого, бо дружина мала кругленькі форми. Проте якось зауважив:
— Ти так, Світлано, поправлятися почала. Може, їла б менше. Або якимись вправами почала б займатися?
— Та я займаюся, займаюся… Тільки не вправами, а всіма хатніми справами.
А тут коли-не-коли вже і в транспорті хтось із спостережливих пасажирів місцем поступиться.
— Чого це з тобою так обходяться, наче з вагітною? — якось зауважив Ігор ніби жартома.
А коли вже далі неможливо було приховувати — Світлана зізналася. Найперше дітям. Ті, як дізналися, що в них буде сестричка, стрибали на радощах мало не до стелі. І ввечері першими поставили тата, як-то кажуть, перед фактом.
Ігор став, як укопаний.
— А то як? То ти мене обдурила? Ти не зробила аборт і місяцями грала роль, наче артистка?! — кричав, аж шибки дзвеніли.
— Не зробила, бо не змогла взяти на душу гріх, — спокійно відповіла Світлана, погладжуючи свій круглий животик. — Кричи, бий мене, роби, що хочеш, але вже пізно щось змінювати.
За маму заступилася Улянка:
— Ми в усьому будемо допомагати. Тату, залиши маму в спокої — їй не можна хвилюватися.
Помалу шторм зопалу вщух, і запанував повний штиль. Бо й справді, куди вже було діватися?
А восени на світ прийшло маленьке диво з біленьким кучерявим волоссячком і блакитними оченятами. Не Іринка, а льонок! Коли Ігор уперше побачив те маленьке щастячко, зі сльозами на очах сказав:
— Пробач мені, дурному телепню. Я тоді тисячу разів був неправий і дуже дякую, що ти не послухала мене.
Тепер Ігор навіть не уявляє свого життя без улюбленої пустунки Іринки, яка незабаром піде до школи.
Народна мудрість правду каже, що коли Господь дає дитинку, то дає і на дитинку. Сім’я не розкошує, але й не бідує. Світлана з Ігорем працюють. Уляна не нині-завтра випурхне з батьківського гнізда, яке вже складається аж із трьох кімнат.
Світлана переконана, що не мала б вона щастя в житті, якби зважилася тоді на грішний учинок. Було б їй тяжко жити з таким тягарем у душі. Жінка вірить: Небесна Заступниця, котра прийшла колись в її сон, оберігає її родину й допомагає в усьому.
Мирослава СЕРЕДЮК
P. S. Історію народження Іринки Світлана неодноразово намірялася написати на якийсь інтернет-ресурс для жінок, щоби застерегти їх від непоправних грішних учинків і переконати, що не можна вбивати те, що створив сам Господь Бог. І як би важко в житті не було — вихід завжди знайдеться, бо Всевишній опікується своїм творінням. Але поки вона думала — я, за її згодою, перехопила цей задум. Бо раптом котрась із читачок «Калини» вже завтра надумала перервати свою вагітність?
Жінко, зупинися! Перечитай іще раз історію Світлани і не вбивай нове життя. Твоя ж мама не вбила, то чому дітовбивцею маєш бути ти? Дай можливість побачити світ голубоокій Христинці чи кароокому Артемчику, бо, може, саме при них тобі доведеться доживати віку.
Так, буде важко, особливо тоді, коли дитинка третя, четверта чи п’ята… А хто сказав, що матерям легко? Просто пам’ятай, що Божа Матінка завжди з тобою, а отже, все буде добре.
