Коли підприємство чи установа, в якій ти пропрацював, просидів, «провкалував» (в кого як) з десяток років проходить процес трансформації, реорганізації, злиття (знову ж таки в кого як ) в тебе виникає особливе і трепетне відчуття, що ні ти, ні твої знання та досвід вже не стануть в нагоді в теперішніх ринкових умовах працевлаштування…
Уяви собі, що все, чим займався з інтузіазмом і бажанням (чи без нього) в один момент може зникнути під тяжким словом : скорочення…
Перегляньте також:
- У омбудсмена України вимагають у Шевченка вжити заходів щодо Шевченка
- Волонтерка з Тернополя змагатиметься за титул «Місіс Галицька краса»
Уявив? А тепер попрощайся з острівком робочого столу, на якому стільки років писав, креслив, дрімав, пив каву. З офісним комп’ютером, до якого приріс очима і ладен був скинути з найвищої будівлі міста, коли той «зависав».
Компанії банкротують, йдуть на масові скорочення. Вивільняється стільки робочої енергії, ім’я якій безробіття, що над нашою державою вже, певно, з неї справжній купол утворився. Купол зневіри…
Попрощавшись із робочим столом, ти починаєш нервово згадувати, коли востаннє проходив співбесіди на працевлаштування. Ніколи? Десять років тому? Тоді знай, що сьогодні цей ритуал проходять успішніше ті, хто налаштований на зміни, вміє виконувати кілька завдань одночасно, не боїться пробувати нове, вдосконалюватись. Життя завжди змушує вирішувати ті завдання, яких ти уникаєш. Від них неможливо сховатися, оскільки відклавши рішення, ти лише відтерміновуєш його до іншого життєвого етапу.
До речі, частенько твій десятирічний досвід простіше приховати, ніж пояснювати, чим і навіщо ти стільки часу займався…
Рано чи пізно ти намагається змінити життя, але чомусь заважають старі стереотипи і звички. Вони весь час намагаються навернути до звичного проведення часу. До рятівного острівка робочого столу, повсякденного маршруту на роботу. Тому зміни завжди вимагають великих душевних витрат.
Кажуть, не треба боятися перепридумувати себе. Адже ти не зможеш зробити нічого великого, чи навіть путнього, вчепившись в минулі досягнення.
Аллан Персі в “Правилах життя від Альберта Ейнштейна” вірно підмітив: «Коли ти зрозумів, що треба робити, кидайся в воду і не зупиняйся, поки не допливеш до іншого берега. Там вислухаєш і проаналізуєш все, що завгодно. Але не повертай назад і не тони на півдорозі!»
Колись, в минулому столітті процвітали династії. Тепер кожен підліток має, здебільшого, право вибору свого напрямку в житті. Чому здебільшого? Бо не в кожній родині, як в нас вдома жартують, розгул демократії, і навчання в певних інститутах не всім по кишені…
Знецінюється багато наших знань, а згодом те, що ми дізнаємося через десять років, стане рудиментом. Залишається десь на генному рівні лише досвід, який, як відомо, кращий за тисячі настанов.
Бо для чого тримати щось у голові, вважають поціновувачі соціальних мереж , якщо можна завжди запитати в google … А ще кажуть, що найпотрібніша наука — це наука забувати непотрібне…
Але граніт науки наточує зуби мудрості. І, щоб вижити в сьогочасному швидкісному світі, треба вчитися постійно. Вчитися кожного дня. Так само, як м’язи поволі атрофуються від сидіння на острівку робочого столу, мозок також поволі втрачає свою пластичність, якщо його не напружувати.
Джордж Карлін, відомий американський стендапер закликав: «Продовжуйте вчитися. Дізнайтеся більше про комп’ютери, ремесла, садівництво, про що завгодно. Ніколи не залишайте мозок в лінощах. Незавантажений мозок – майстерня диявола. А ім’я диявола – Альцгеймер».
Для тренування краще братися до того, що завжди тобі давалося найважче.
Отож, уяви собі, що ти берешся за ретельне вивчення іноземних мов. Штудіюєш на дозвіллі правопис української мови, аби автобіографію написати без помилок… Займешся йогою. Чи хоча б зарядкою… Ліпиш, малюєш, стрибаєш з парашутом, займаєшся бойовими мистецтвами…
Скільки довкола можливостей проявити себе, дізнатись щось нове і значиме, врешті-решт стати самому собі цікавим… Ти – автор усього того, що відбувається з тобою…..Навіть якщо вважаєш, що на твій вік старих принципів ще вистачить, є ще одна причина рухатися вперед – твоє бажання жити. А бажання – це завжди можливість…
А тепер уяви собі, що ти не потрапив у число осіб, яких вивільняють.
Знову вітаєшся зі своїм острівком робочого столу, як із землею обітованою…
Чим і навіщо ти стільки часу займався тепер залишиться тільки у твоїх нічних кошмарах…
Ретельне вивчення іноземних мов відкладеш на наступний рік?
Чи пора переходити на черговий рівень, братися за завдання, які ти для себе вважав непосильними? Звикай, це і є новий стиль життя на наступні десятиліття…
