Родіона Ткачука можливо пам’ятають колишні однокласники, з якими в довоєнні роки вчився у середній школі № 1, в приміщенні якої нині розташувалась у Тернополі гімназія. Адже він був зразковим учнем, вихованим сином, ріс розумним і допитливим. Любив книгу та спорт. До речі, у 1938-1939 р. грав за футбольну команду «Поділля». Пам’ятним був час, коли він надягав вишиту материнськими руками сорочку.
Та не довго тішилися батьки сином. Після «золотого вересня» 1939 року, Тернополем покотилася хвиля масових арештів. Не поминула вона і старшокласників. Часто приходили до школи енкаведисти. З уроків забирали учнів. Багато арештованих у школу не повертались. Родіонові, можна сказати, пощастило. Того дня, коли прийшли по нього, хлопця в школі не було – захворів. Однокласники попередили про небезпеку – до школи він більше не приходив. Чим не вгодив юнак новій більшовицький владі? Та мало чим, вистачало вже того, що походив з учительської сім’ї отже непролетарське походження, інтелігенція. Що розумним і чесним був.
Перегляньте також:
- Замок у Бережанах на фото 1910-х років
- РЕБ, Mavic та комплектуючі до FPV: тернопільська ГО «Рух за справедливу Україну» передала на фронт необхідну допомогу
Радіон Ткачук врятувався від арешту, але не уникла гіркої та гіркої долі його родина. Коли переховувався у сусідів, хлопець з болем в серці дивився, як червонопогоники забирають батька і матір, сестру. Простелилася їх дорога в товарняках аж до далекого й холодного Сибіру.
Читайте також
Юнак встав в рядах борців за волю України Пройшов вишкіл і в 1942 році став районовим проводу ОУН у Скалатському повіті, на псевдо «Остап».
Весною 1943 року він проводить зібрання з членами ОУН у селі Оріхівці. Уважно слухали сивочолі батьки його виступ. Ще тоді він декілька разів наголосив про дисципліну, без якої будувати державу неможливо. Виконуючи завдання ОУН, у 1943 році Радіон ішов із села Іванівки до Чернелівки ( тепер Підволочиський район). Несподівано його зупинив, німець, який їхав на бричці з їздовим поляком Косом, жителем села Качанівка,і наказав йому пред’явити документи, яких, звичайно, не було. Замість документів хлопець вихопив з кишені пістолет і застрілив німця. У цей час їздовий Кос пострілом з рушниці тяжко поранив Родіона. Згодом пролунав ще один постріл. Щоб не потрапити до гестапо, мужній повстанець пустив собі кулю. А Кос, розповідали старожили, виїхав у Польщу і після війни його там судили за співпрацю з окупантами.
Батьки Родіона повернулися із Сибіру в 1956 році. Про смерть сина знали, але де він спочиває, довго не могли довідатися. Нарешті знайшли людину, яка перезахоронила тіло Родіона з місця, де його закопали того трагічного дня. Перезаховали повстанця на цвинтарі у селі Турівці. Копали могилу потайки, і тепер відшукати ЇЇ здалося неможливим.
Але світ не без добрих людей: зберегли пам’ять про місце поховання. Ніхто не відає тих хвилин, коли скорботна мати припала до могили сина і сльозами її обмила.
