Теребовля – районний центр Тернопільської області, одне з найстаршіх міст України й найдавніше місто Поділля, розташоване на Подільській височині, в західній частині Правобережного лісостепу. Давня історія міста наситила його околиці цінними архітектурними пам`ятками.
Перша згадка про місто датується 1097 роком у «Повісті минулих літ». Але за археологічними розкопками заселення Замкової гори відноситься до 3 тис. до н.е.
Перегляньте також:
- У Тернополі засудили екскерівника податкової та його сина: вимагали 40000 доларів
- Забудову на Шпитальній, 26 у Тернополі заборонили, – начальник Тернопільської поліції Сергій Зюбаненко
Назва „Теребовля”, можливо, походить від старослов’янського слова “теребити” (корчувати, вирубувати ліс). В українській мові подекуди ще збереглося слово „теребівля”, яким називають очищені від заростей місця (у давньоруські часи ця місцевість, де зараз знаходиться Теребовля, була покрита віковічними дрімучими лісами). Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Проте не існує джерельних підтверджень існування таких князів. Також існує легенда про те, що нібито на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього вже пішла назва «Теребовля». Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
В «Повісті минулих літ» 1097 року розповідається про Любецький з’їзд князів і історію осліплення теребовлянського князя Василька Ростиславича. Археологічні дослідження вказують на давніше походження поселення. За часів князя Василька Ростиславича місто розташовувалося під Замковою горою. У XII ст. Теребовля була значним політичним та культурним осередком. Коли Теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об’єднав Перемишльське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства і зробив столицею Галич. Від 1199 року Теребовля належала до Галицько-Волинської держави. Після смерті у 1205 видатного князя Романа Мстиславовича розпалася Галицько-Волинська держава, й Теребовлянське князівство знов відокремилося. 1241 року Теребовлю спустошили війська хана Бату, зруйнували замок.
Теребовля — давня столиця Теребовлянського князівства. У складі Королівства Польського та Речі Посполитої — центр городового староства, а з 1434 року — один з повітових центрів («ґрод») Галицької землі Руського воєводства. За адміністративною реформою 1782 року під владою Габсбурзької монархії місто увійшло до складу Тернопільського округу. 1854 року утворений Теребовлянський повіт у складі Тернопільського округу (крайсу) коронного краю Королівства Галичини та Лодомерії. 1867 року було скасовано поділ на округи, а Теребовля залишилася одним з майже 80 повітових центрів Галичини. За умовами Шенбруннського миру в період з 1810 до 1815 частину Галичини, включно з Теребовлею, анексувала Російська імперія. 15 жовтня 1810 року створили т. зв. Тернопільський край, в межах якого 1814 року з’явився ще один (третій) додатковий округ — Теребовлянський. З листопада 1918 року місто входило до складу Західньо-Української Народньої Республіки. Після польської окупації стало одним з 17 повітових центрів Тернопільського воєводства. Після московсько-більшовицької анексії Західної України (т. зв. «приєднання» до УРСР) стала районним центром Тернопільської області (до 1944 — «Тарнопільської»). З 24 серпня 1991 року — в складі відновленої Української держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року Теребовлю внесли до списку історичних населених місць України. Пам’ятки історії та архітектури міста — Теребовлянський замок, Оборонна церква святого Миколая, Костел і монастир кармелітів, ратуша та інші, на околицях — Підгорянський монастир.
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Визначні пам’ятки та архітектура міста
Підгорянський Спаській монастир
Підгорянська обитель є одночасно і монастирем, і замком, який на фоні десятків зруйнованих оборонних споруд області виглядає дуже привабливо. Решти споруд, які ми можемо бачити сьогодні, за різними джерелами походять з XVI-XVIII століть. Територія монастиря обведена муром у формі трапеції. Його довжина з західного боку складає 144 м, зі східного і північного – 85 м, з південного – 75 м. На кутах знаходилися чотири наріжних вежі, з яких збереглися дві: північно-східна і південно-західна.
Найкраще з усіх дійшла до наших часів північно-східна надбрамна башта. Вона є прямокутною в плані, має чотири яруси. Проїзд в ній перекрито напівциркульним склепінням, верхні яруси – без перекриття. З зовнішнього боку можна побачити багато бійниць. Такою добре збереглися обрамлення прямокутних вікон тесаними білокам’яними лиштвами. Вежу добудували у 1716 році, про що свідчить надпис в обрамленні вікна у її західній стіні.
Монастирська церква Різдва Івана Хрестителя побудована з червоного теребовлянського пісковику. Вона зберегла аркадне склепіння і інші прикмети пізньоготичного стилю у поєднанні з ренесансними деталями в прикрасах одвірків і білокам’яних різьблених наличників. Відомий дослідник Галичини Б.Януш вважає церкву старшою від оборонних мурів і датує її XVI ст.
Монастир завдячував своєму розвитку чудотворній іконі Божої Матері, яка перебувала у монастирські церкві. Він був одним з найзначніших осередків чернецтва на Галичині та Поділлі. Доказом цього служить один приклад. У 1711 році на першому з’їзді чернецтва Львівської дієцезії ігумен Підгорянського монастиря Діонісій Александрович підписується під рішенням після ігуменів Унева, скиту Манявського, Крехова і Львова. На той момент в монастирі перебувало 19 ченців, в той час як в інших навколишніх монастирях – від двох до п’яти. У другій половині XVIII століття при монастирі існувала школа для чернецької молоді, де викладали богословський та філософський курси, була багата бібліотека. Є припущення, що башта слугувала за астрономічну обсерваторію.
Теребовлянський замок
Він нависає над містом з високої гори, там де в прадавні часи знаходилося древньоруське городище. Теребовлянський замок, один з найстарших в Україні, веде свою історії з IX століття. Перший замок був споруджений княземВасильком Ростиславовичем(1066-1124 р.р.), в XI столітті. В’їзд до замку був з півночі, ворота охороняла дерев’яна оборонна вежа. Перед вежею був глибокий рів, через який перекинутий підйомний міст.
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Протягом XV—XVI ст. теребовлянська фортеця занепала через постійні напади татар. За декілька місяців власним коштом відбудував староста теребовлянський Анджей Тенчинський — каштелян тодішньої столиці Польщі Кракова. Про необхідність ремонту замку говорилось у привілеї короля Стефана Баторія від 30 листопада 1576 року (збереглась копія). 1594 (липень 1595) р. Теребовлю здобув Северин Наливайко, замок тоді не пошкодили. Наприкінці XVI ст. замок ремонтує теребовлянський старостаЯкуб Претвич.
За 1605—1625 рр. зазнав 15 штурмів кримських татар, занепав. Після цих подій надійшла черга будівництва фортеці, якою можна прогулятись тепер. Мури сягають 3,5 — 5 м завтовшки і до 18 м заввишки. Вхід до замку зробили на висоті 3 м над землею і туди можна було потрапити лише за допомогою спеціального помосту. Є припущення, що саме під час цієї перебудови зруйнували церкву, де був похований князь Василько Ростиславич.
Замок 1648 здобули козаки, але після укладення перемир’я його зайняли поляки. Після зайняття турками Поділля в ході польсько-турецької війни (1672) замок став важливим прикордонним опорним пунктом. Після відмови сейму ратифікувати Бучацький мирний договір війна відновилась і 1675 в Україну увійшло нове 10-тисячне турецько-татарське військо паші Ібрагіма Шишмана, яке розпочало 20 вересня облогу Теребовлі. Попри значну чисельну перевагу їм не вдалось захопити замок і 11 жовтня вони відступили на південь через швидкий початок зимового сезону. Це врятувало від нападу решту теренів Поділля, Галичини.
Впродовж XVIII—XIX ст. замок був залишений без догляду і занепав. Збереглись нижні частини мурів. Приємним доповненням до відвідин стародавніх мурів замку є є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення — 80-річний бір чорної сосни, внесений до природоохоронних територій 1977 року під назвою «Сосна чорна теребовлянська», який займає площу 5 га.
Церква святого Миколая
Перша письмова згадка про церкву походить з 1614 року. Спочатку споруджена як оборонна одиниця для додаткового захисту Кам’янецької міської брами церква святого Миколая Теребовлі представляла собою тричастинну однонавову кам’яну храмову споруду, увінчану трьома куполами, з високою вежею-дзвіницею над бабинцем. Будова мала п’ятигранну апсиду, яку оперізував оборонний ярус.
Протягом усього XVII століття, витримавши як мінімум три великих руйнівних турецько-татарських навали (1672, 1675, 1687), католицька святиня у підніжжя стародавнього замку з честю виконувала свою високу богоугодну місію, при цьому отримавши бойові шрами як пам’ять про свої ратні подвиги.
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Підірвати століттями усталений уклад життя громади Миколаївської церкви змогла лише потужна державна машина антирелігійної пропаганди країни рад, під владою якої опинилися землі Західної України після закінчення бойових дій Другої світової – в 1944 році храм було закрито, богослужіння заборонені, а парафіяльний священик був змушений покинути рідну землю назавжди.
Сьогодні храм відкритий для прихожан.
Монастир кармелітів
У 1617 році староста міста Теребовлі Петро Ожга запрошує до міста ченців ордену кармелітів. У 1620р. він дарує ченцям грунт у Теребовлі недалеко від Миколаївської церкви для будівництва костелу. В цьому ж році шляхтич Микола Косинський подарував ченцям житловий будинок, бровар і приміщення крамниці на березі річки Гнізни. У 1624р. о.о. кармеліти побудували тимчасовий дерев’яний костел і такий же монастир. Лише у 1635 році розпочалося будівництво мурованого костелу і монастиря. До 1640р. будівництво костелу і монастиря в основному було завершене.
У середині 18 ст. костел ґрунтовно реставрували. На відміну від зовнішніх фасадів інтер’єр костелу був вишуканий і пишний. Стіни і склепіння покрили фресками, які виконав в Йосиф Майєр – один з найкращих майстрів фрескового стінопису Речі Посполитої.
Петропавлівський костел
У 1924 році у Теребовлі завдяки старанням тодішнього священика Єловіцького починається будівництво нового костелу. Через чотири роки місто прикрасила велична споруда з двома високими баштами на фасаді, збудована за проектом архітектора Адольфа Жишке-Богуша, одного з реставраторів Вавелю. Костел (38 на 24 м, вежі 39 м висоти) виконаний в стилі старих римських базилік.
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Фото: TeNews
Текст: 7 чудес України. Фото: TeNews.
