Впродовж двох днів тернополяни мали шанс подивитися на сцені місцевого театру «Владу темряви» Льва Толстого. Це дипломна робота студентів Тернопільського Національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка – факультет мистецтв, кафедра театрального мистецтва (група СМ-53). Режисер та постановник, художній керівник курсу, народний артист України, професор В’ячеслав Хім’як.
Мої враження? Якби мені сказали подивитись вдруге – нізащо. То погано це чи добре? Скоріше – добре. Молоді актори настільки правдиво увійшли кожний у свою роль… що я стала свідком, як одна вельми поважна особа нашого міста потягнулась за пігулкою…
Перегляньте також:
- У Тернополі презентували книгу «Чорнобиль: я бачив»
- Жінкам не можна заходити в церкву у брюках: ПЦУ розвіяла міф
В основі твору реальна кримінальна справа, про яку Толстому розповів у свій час знайомий служитель Феміди. Плюс – правдиве висвітлення життя російського села. Всі події крутяться довкола такого собі простого хлопця Микити (актор – Леон Жук), який найнявся працювати на господарстві у заможного односельчанина Петра (Василь Пазій). За досить короткий час він одночасно «встигає» заподіяти багато невідворотної біди: стати коханцем дружини господаря Онисії (Юлія Сушко, Юлія Небесна), обдурити сироту Марину (Тетяна Палига), взяти участь у вбивстві хазяїна і заволодіти його статками, таємно зраджувати із падчеркою Акуліною (Наталія Кубишин), виконувати «забаганки» матері Матрьони (Мар’яна Гураль, Оксана Яцишин), які суперечать загальнолюдським моральним цінностям. Одна з них найжахливіша – вбити і захоронити у підвалі власне новонароджене дитя від Акуліни. І все це дикунство в останній дії відбувається на тлі… весілля: Акуліну тим часом намагаються хутенько видати заміж за іншого (Наречений – Роман Фестрига), щоб замести сліди.
Вистава не дає розслабитися ні на мить: упродовж всього дійства глядачі перебувають у психо-емоційній напрузі: образи, зрада, лайка, гнів, пиятика, вбивства, смерть, приниження людської гідності і честі… До речі, відчуття при цьому двоїсті. Здавалось би, мали виникати якісь співпереживання чи співчуття до окремих сценічних героїв… Можливо, років десять тому воно так і було б. Але не сьогодні, коли у країні війна. Асоціації були приблизно такими, перефразовуючи відомого поета: «Здесь русский дух, здесь москалями пахнет». Чужа, абсолютно чужа ментальність. Усвідомлюючи це, врапт відчуваєш всередині себе стихійне обурення: «Ніколи ми не могли бути братами, абсурд, маячня».
І все ж. Єдиний, хто викликає співчуття, це батько Микити Аким (Олег Совин). Чому? Бо живе з Богом. Все з Ним звіряє, всі віддає у Його руки. Наївний і богобоязкий. Ідеал християнина. «Луч свєта в тьомном царствє». Проповідує добро і любов. І це при тому, що настільки затурканий життям – не може й двох слів зв’язати докупи. Але попри це захоплено і радісно сприймає привселюдне покаяння сина Микити, коли той зізнається у вбивстві власної дитини та інших злочинах. І як тут не згадати Євангельський рядок: «Але тепер ваша година і влада темряви» (від Луки, 22, 53). Тож питання до кожного: а ви готові бути «променем світла», коли довкола влада темряви?
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
