Без потреби черниця Олімпія до крамниці не ходила. Тільки тоді, коли її за чимось посилала Мати (настоятелька монастиря). І хоча це траплялося не так часто, все одно ходити доводилося їй, бо серед усіх черниць вона була наймолодшою. Так було й того дня, коли прийшли робітники, щоб полагодити ворота. Мати покликала сестру Олімпію і попросила її купити в сільській крамниці олію.
Сестра помолилася, взяла в настоятельки благословення і подалась сільською дорогою до магазину. Коли йти розміреним кроком, зосереджено дивитись собі під ноги й вичитувати вервицю, то на цей шлях багато часу гаяти не треба. Ще й намір собі взяла: у кожній людині, яку зустріне на своєму шляху бачити образ Бога…
Перегляньте також:
- “Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця
- У Тернополі засудили екскерівника податкової та його сина: вимагали 40000 доларів
Людей у крамниці було не багато. Несподівано черниця спіймала себе на думці, що розглядає полицю з випічкою. Чим ближче підходила вона до каси, тим більше не покидала її настирлива думка купити собі булочку. Була п’ятниця, строгий піст… Та й грошей зайвих у неї не було: тільки на олію. Черниця стала подумки ревно молитися, щоб відігнати від себе цю спокусу. Але її старання були намарними. В якусь мить вона аж злякалася себе: «Яка булочка!» – подумки гримнула сама на себе і… коли продавчиня звернулася до неї, черниця стримано мовила: «Олію… і булочку». Виправити ситуацію було пізно: продавчиня несла пляшку нерафінованого «Чумака» і свіжоспечену ароматну булочку. Булочка була ще тепла. Продавчиня порахувала гроші. Їх вистачало тільки на олію. Черниця розгублено подивилася на касирку але та її відразу заспокоїла: «Віддасте коли віддасте» – сказала так, аби щось сказати.
Читайте також
Черниця Олімпія вирішила повернутися в монастир іншою дорогою, щоб швидше прийти. Йшла й картала себе за цей вчинок. Навіщо вона це зробила? Це ж як дізнається настоятелька… Раз у раз намагалася зосередитися на молитві, але в неї нічого не виходило. Несподівано побачила знайомий будинок. Тут жила сім’я старших людей. Щось давно вона їх не бачила, може, не приведи, Господи, щось сталося… Підступна тривога закралася в серце і ноги самі повернули до зеленої хвіртки. Постукала у двері. Прислухалася. По якійсь хвилі почула несміливе човгання об підлогу взуття. Невдовзі двері відчинилися і на порозі постав старенький чоловік. Він сумно і здивовано водночас усміхнувся: – Це ви? Слава Ісусу Христу.
– Навіки слава! – радісно відповіла черниця і несподівано для себе самої мовила: «Я тут проходила повз вашу хату і вирішила дати вам гостинець». Сестра Олімпія дістала ароматну булочку в паперовому пакетику і простягнула здивованому чоловікові. Той розгубився, подякував і… заплакав.
Сестриця кинулася з подвір’я: адже в монастирі чекали на олію. Її просили ніде не затримуватися.
Впродовж всенького дня її гризло сумління: чому той чоловік заплакав? Вона ж не образила його? Увечері тихцем підійшла до телефону і подзвонила: «Слава Богу! Пане, вибачте, чому ви сьогодні заплакали, коли я вам дала булочку?». «Моя дружина вже цілий тиждень лежить хвора і сьогодні зранку я бідкався, чим її нагодувати. І Бог почув мої молитви. Він прислав до мене вас, сестро, з булочкою». «Але ж чому ви плакали?».
«То були сльози радості» – почула у слухавці чоловічий голос черниця і тихенько поклала її на місце. «Он воно що… Виходить, та булочка була для Бога?». Черниця з благоговійним трепетом склала на грудях руки як до причастя і заходилася ревно молитися.
