Остання гучна подія року на Тернопіллі та й в Україні загалом — перебування Нерукотворного образа з Ватикану з благословення Папи Франциска й архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія (Семенюка) за сприяння благодійного фонду Ігоря Гуди «Твори добро» — дала привід замислитися над важливою темою, про яку нині мало говорять. Мова йде про відродження української меценатської традиції.
Починаючи від Київської Русі і закінчуючи дорадянським періодом, українське меценатство рясніло іменами доброчинців і благодійників, які за власний кошт піднімали культурно-освітній, духовний рівень свого народу. Кажучи про благодійництво, маємо на увазі не лише державних діячів, а, насамперед, звичайних підприємців, які хоч не мали влади в руках, та все одно шукали шляхи, аби послужити громаді.
Перегляньте також:
- Майбутні юристи ознайомилися з діяльністю Поліції охорони
- У Великодні свята в Тернополі до кладовищ курсуватиме більше маршруток і тролейбусів
Має своїх меценатів і Тернопільщина. В обласному центрі, прямуючи від колишнього видавництва «Лілея» до вулиці Богдана Хмельницького, перехожі, мабуть, звертали увагу на будинкові таблиці з назвою «вул. С. Качали». Степан Качала — уродженець Рогатинщини (Івано-Франківська область). Та після закінчення гімназії і семінарії став священиком й до останніх своїх днів жив у Шельпаках Збаразького повіту (нині — Підволочиський район). Він стояв біля підвалин зародження «Народного дому», «Просвіти», Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Народної Руської Ради і «Галицько-Руської матиці». Качалу пам’ятають у Тернополі як палкого покровителя і мецената українських закладів. Він заповів свої кошти на утримання стипендійних фондів при товариствах «Просвіта» і «Народна торгівля».
Ще одне ім’я, пов’язане з Тернопіллям, — граф Віктор Баворовський. Він подарував Тернополю фамільну бібліотеку з умовою, що місто виділить відповідне приміщення для неї. У книгозбірні було багато стародруків, історичних документів.
Радянський період спустошив ряди українців-меценатів, оскільки відібрав право людей гідно заробляти своєю працею. А з початком незалежності України перервані традиції вітчизняного благодійництва не було кому відроджувати — держава поринула у дикий капіталізм і дерибан.
Після проголошення Незалежності українське меценацтво продовжило свою традицію. Поповнив лави новітніх українських меценатів і відомий тернопільський підприємець Ігор Гуда.
Уже тривалий час лікарі Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру обстежують пацієнтів у новому ендоскопічному кабінеті, обладнання в який в грудні минулого року закупила тернопільська будівельна компанія «Креатор-Буд». Із початком війни на сході України ця будівельна компанія під керівництвом пана Ігоря Гуди долучилася до будівництва фортифікаційних споруд. «Креаторбудівцям» разом із колегами-будівельниками доручили звести два об’єкти в місті Попасній і ще два — в Золотому (Луганська область).
Також за підтримки Ігоря Гуди в Тернополі постав довгоочікуваний пам’ятник Небесній Сотні на площі Героїв Євромайдану. За власні кошти директора «Креатор-Буду» було виконано будівельні роботи самого пам’ятника та благоустрій на оновленій площі.
Нещодавно на сесії Тернопільської міської ради дванадцятьом учасникам АТО вручили сертифікати на квартири. Воїни, у свою чергу, подякували керівнику будівельної компанії «Креатор-Буд» за те, що відгукнувся допомогти із житлом і виділив його для захисників України.
Однією з останніх добрих справ мецената (і найгучніших) стала фінансова підтримка його благодійним фондом перебування Нерукотворного образа на Тернопіллі. Завдяки благодійному фонду Ігоря Гуди «Твори добро» організували автобуси, які привозили паломників до Зарваниці й Тернополя. А на Великдень, за ініціативи Ігору Гуди, за підтримки Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ та благословення Архиєпископа і Митрополита Василія Семенюка, понад дві тисячі потребуючих отримали на Великдень паски під час акції «Великодня Паска потребуючим”
На прикладі новітніх тернопільських меценатів бачимо, яким має бути соціально-відповідальний бізнес і турбота про свій народ, про його завтрашній день, а не тільки свій.
