На злободенну тему реформування друкованих ЗМІ розмовляємо сьогодні із заслуженим журналістом України Василем Тракалом – людиною, яка має до неї відношення, так би мовити, у двох іпостасях. І як головний редактор газети, яка знаходиться на завершальному етапі роздержавлення ( до речі, однієї з найуспішніших районок області вже впродовж багатьох років) , і як новообраний голова Тернопільської обласної організації НСЖУ, – пише тернопільський прес-клуб.
«До незалежності ми почали готуватися дуже давно»
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Інспектора Тернопільської митниці спіймали на хабарі у майже 100 тис. грн
– Пане Василю, давайте розпочнемо розмову з вашої газети. В своєму недавньому інтерв’ю «Журналісту України» ви сказали, що до повної самостійності залишився один крок… Яка ситуація у бучацької «Нової доби» зараз?
– Насамперед хочу сказати, що колектив газети на чолі з редактором – а я очолив «Нову добу» ще у 1991-му – прагнув самостійності завжди, і шлях до неї розпочав давно. Ще задовго до появи Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», у 2005-му, було запущено пілотний проект за участю кількох десятків газет, серед яких була і наша. На жаль, згодом він був «похований» владою, не зацікавленою в незалежній пресі, але певних результатів все ж досягнули. Однак хотів би зробити ще глибший відступ в минуле. Свого часу, у передмові до альманаху «Береги свободи слова», я порівнював газету з кораблем, який пливе річкою, в котрої один берег – це читачі, а другий – влада. В минулі часи такий корабель звично швартувався до того владного берега, бо інакше і бути не могло, хоч переважна більшість журналістів завжди прагнули свободи слова. Однак вже на початку 90-х почалося «метання» між берегами. Влада все ще міцно прив’язувала до себе мотузками дотацій, і на них можна б було спокійно собі жити, але ситуація в суспільстві почала стрімко мінятися. Відбувалися складні процеси, з’явилося і оголилося чимало нових проблем – безробіття, масове заробітчанство тощо – про які люди хотіли знати і читати правду. І от за цю правду ставало все важче боротися з владою. Пригадую, яка реакція влади була спочатку вже тільки на те, що, намагаючись враховувати інтереси читачів, ми започаткували рубрику «Дві точки зору» …Зате читачі оцінили і підтримали передплатою, що допомогло у непростій конкуренції з обласними виданнями, а відтак і знайти та стабільно зайняти свою власну нішу. Десь на початку 2000-х, завдяки передплаті, рекламі та роздрібу, «Нова доба» вже самостійно заробляла на свої потреби 60-70 відсотків коштів. А минулого року ця цифра сягнула 85-ти, тож вже й влада переконалася, що нам не дуже потрібні її дотації. До речі, змінювалася потроху і місцева влада, бо шляху назад не було. Прийшло інше покоління, з розумінням того, що преса вже не може обслуговувати чиновників. Принаймні, саме це я спостерігав у Бучачі. Тому, може, й не відчув ніякого спротиву рішенню колективу стати самостійним вже після прийняття Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». І на сесії за роздержавлення проголосували, і райдержадміністрація розпорядження прийняла без жодних проблем. Так само з приміщенням редакції. Воно є комунальним майном райради, але знаходиться в нас на балансі ще з радянських часів. Відтепер же, згідно із законодавством, орендуватимемо впродовж наступних 15-ти років за символічну гривню на рік.
Щодо тиражу «Нової доби», то зараз він становить 3600 примірників – це другий найкращий показник серед районок Тернопільщини, він досить високий для такої області, як наша. І це при тому, що передплатою, як такою, ми по суті не займаємося – точніше, займаємося нею в основному лише через творчість, через наповнення газети потрібним і цікавим для читачів змістом.
«Відмова влади на місцях підтримати газету в процесі роздержавлення – це антидержавницька позиція»
– Що ж, вас можна лише привітати! На превеликий жаль, в інших районах проблеми є – і внутрішні, і зовнішні… Що можете сказати про них, вже як очільник обласної організації НСЖУ, і які саме вважаєте найболючішими?
– Був в курсі цих проблем і до того, як очолив Спілку, адже, повторюю, працюю редактором дуже довго і постійно спілкуюся з колегами. Як уже розповідав, «Нова доба» була орієнтована на роздержавлення давно, тож коли прийняли відповідний закон, ми вже були готовими до змін, і передусім фінансово. Тим часом на Тернопільщині є районки ( конкретно називати, думаю, не варта), які не заробляють самі на себе і 10-ти відсотків потрібних коштів. Зрозуміло, таким зараз дуже складно. Багато залежить від редактора – від того, зокрема, який він менеджер, чи є в нього коло підприємців, які симпатизують газеті і готові підтримати її через рекламу тощо. Важливо також грамотно укласти угоди з владою щодо висвітлення її діяльності, бо й надалі райрадам та адміністраціям потрібно її десь висвітлювати, а районкам, згідно із законом, тут має надаватися пріоритет. Подекуди, правда, влада обізлилася на газети, і взагалі ніяк не бажає підтримувати – мовляв, хотіли незалежності, то й маєте! Не так давно мені довелося переконувати одного такого представника районної влади в тому, що така позиція є антидержавницькою. Намагаємося вплинути на таких і через обласну владу. Адже реформування комунальних і державних газет відбувається не за власним бажанням редакторів чи журналістів, а на виконання прийнятого Верховною Радою закону.
Щодо вирішення питання з фінансовим забезпеченням роздержавлених газет, то є інші варіанти – об’єднання районок або, скажімо, пошук інвесторів, в тому числі і зарубіжних. З розповідей польських колег знаю, приміром, що частину тамтешніх газет свого часу купили шведські підприємці, які в редакційний процес не втручаються, бо їх цікавить зовсім інший аспект. Думаю, і в нас до такого йдеться, і це правильно. Але є і ще одна болюча внутрішня проблема редакцій в районах – журналістські кадри. Бо чимало фахівців вже пішли на пенсію чи збираються. А молодих хоч і навчають нині багато де ( якість навчання – це вже окрема тема), але їхати в райони, отримавши дипломи, вони аж ніяк не хочуть. В результаті в районках залишилося по 1-2 журналіста, нема кому працювати, а при таких умовах якісну газету, яка б зацікавлювала і читачів, і рекламодавців, і інвесторів, випускати надзвичайно складно, а то й взагалі неможливо.
– Чи планує якось сприяти газетам, які реформуються, обласна організація Національної спілки журналістів?
– Намагатимемось робити все можливе, що від нас залежить. Маємо юриста, який допомагає в правовому полі. До речі, щодо реалізації Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» вистачає незрозумілих моментів, іноді навіть юристи губляться чи трактують окремі положення по-різному. Тому залучатимемо всіх можливих фахівців, проводитимемо, можливо, навчальні семінари, як ось це робить Тернопільський прес-клуб. Хоча теорія – це все-таки теорія, а на практиці все іноді відбувається дещо по-іншому. Для прикладу маємо казус з обласною газетою «Свобода», коли вже після появи у відповідному переліку газет, що роздержавлюються, опублікованому Кабміном, обласна влада з певних причин раптом зробила крок назад, і наразі ситуація залишається незрозумілою.
«Іншого шляху просто немає»
– Пане Василю, а як можете прокоментувати таку думку, що більшість редакторів районних газет, мовляв, взагалі не хотіли і не хочуть ніякого роздержавлення?
– Будемо чесними – багатьом редакторам справді було комфортно під крилом у влади. Без зайвих клопотів і необхідності брати дотаційні гроші на видання газети. Пригадую, одне зібрання в Тернополі 5- річної давності, де з усіх присутніх редакторів районок за роздержавлення виступало максимум троє. А інші дивилися на нас такими очима … … Та й три роки тому я ще чув на свою адресу недобре: «О, той Тракало дуже мудрий, роздержавлюватися він, бачите, хоче!» Сьогодні ці люди вже остаточно зрозуміли, що іншого шляху просто немає, якщо ми справді хочемо жити в демократичному суспільстві. Бо без незалежності ЗМІ свободи слова не буває. Євросоюз і Рада Європи давно вимагали від України проведення реформи преси, але кожне нове керівництво держави все відтягувало і відтягувало цей процес, аби продовжити можливість використовувати ЗМІ в своїх інтересах – особливо перед черговими виборами! Тож нинішньому Президенту та частині народних депутатів таки треба віддати належне за рішучість.
Інша справа, що для багатьох комунальних газет процес роздержавлення проходить дуже і дуже болісно. Якась частина з них, напевне, припинять своє існування. Але переважна більшість – я впевнений в цьому – виживуть! І успішно працюватимуть в нових умовах.
Розмовляла Світлана Мичко
