Напередодні ювілею (світлої пам’яті) письменника і публіциста, журналіста за фахом Євгена Безкоровайного у світлиці міської бібліотеки для дорослих №2 зібрались його друзі, знайомі, колеги, школярі та студенти, щоб через сповідальне слово згадати відомого поета. Вірші пана Євгена із його поетичних збірок «Яворина», «Профіль любові», «Душа, як сонях», «Осіння сльоза» та «І так живу», читали студенти – майбутні актори та школярі.
Кожний, хто прийшов на цю зустріч, згадував особливі миттєвості, які довелось пережити, спілкуючись із паном Євгеном. Відкриваючи зустріч, очільник обласної організації НСПУ Олександр Смик зауважив, що література, як така, має бути, насамперед, елементом людського спілкування. «Пробуйте писати», – звернувся він до присутньої молоді, – адже творчість не лише духовно збагачує, а й окрилює». При нагоді пан Олександр нагадав усім, як звертався до кожного (знайомого-незнайомого) Євген Іванович: «Дорога моя, світла, Людино!». Щемною була розповідь поетеси Люби Малецької. З теплом у серці вона згадувала той час, коли їй доводилось долати важкі життєві перепони тільки тому, що на допомогу завжди дуже вчасно приходив тодішній голова спілки Безкоровайний, який все повчав молоду письменницю: «Якщо пишеш, то треба бути рішучішою. І якщо пишеш, то з тим треба йти до людей». Якщо треба було кудись їхати на зустріч із читачами, він телефонував і жартома казав, – ділиться спогадами Люба, – що для Малецької заброньовано місце і це не обговорюється.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Інспектора Тернопільської митниці спіймали на хабарі у майже 100 тис. грн
Поетеса Марія Баліцька згадувала про «Літературну криницю», яку вона самотужки друкувала і як у кожне число цієї газети «обов’язкове» слово писав Євген Іванович. Про ініційовані ним поїздки історичними місцями нашого краю. Художник Євген Удін, письменники – Ніна Фіалко, Марія Назар, Володимир Кравчук, Юрій Вітяк, Валентина Семеняк – спогади, спогади, спогади… Цікавим виявився діалог модератора зустрічі – Надії Качуровської із сином пана Євгена – Зоряном Безкоровайним, котрий на початку 90-х був організатором і координатором багатьох українських фестивалів, зокрема – “Нівроку”, всеукраїнського фестивалю вуличних танців “West connection battle”, мистецького “– Рейвах у Криму-2004”, всеукраїнського – “Тернопільська присутність”. Бути сином непересічного батька завжди було не просто.
У теплій березневій атмосфері гості світлиці вслухались в кожне поетове слово, що знову почуте, зазвучало по новому, в стократ сильніше та ніжніше. Вони (слова) не щезали, не падали в Лету, а вихоплювались як кришталеві намистинки і відкладались у найпотаємніших схронах душі: «Ярінь…, своє каміння треба позбирати…, А дні мої – прозорі пелюстки…, і доріг розхристані лекала…, бентежний первоцвіт…, усі такі по вінця Великодні». От тільки не вистачало отого щирого, безпосереднього і розпростертого, Безкоровайнівського – «Дорога моя, світла, Людино!».
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
