Уже тисячі вірян помолилися біля святині у Зарваниці, а з 16 до 22 лютого вона буде виставлена у Тернопільському архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Поклонитися Нерукотворному образу зможуть усі бажаючі незалежно від конфесії. Храм буде відчинений цілодобово. Зважаючи на цінність реліквії, у храмі буде забезпечена державна охорона. Для зручності та недопущення скупчення людей у черзі до ікони визначений чіткий коридор руху вірян. На час перебування святині в архикатедральному соборі храм буде поділений на два сектори: один для поклоніння іконі, другий — для проведення богослужінь. Окрім літургій та проповідей, у цей час буде посилена молитва за мир.
Читайте також
Нерукотворний образ Ісуса Христа супроводжує на Тернопільщині хранитель Папської захристії в Сікстинській капелі отець Паоло Бенедічі. Власне, цей священик стежить за дотриманням спеціальних норм щодо зберігання ікони. Відомо, що під час перебування у Франції реліквія зазнала пошкоджень, тому українців просять чітко дотримуватися застережень, зокрема не фотографувати зі спалахом, не чіпати святиню руками, не цілувати. Рекомендується взяти невеличку іконку із зображенням Нерукотворного образу і прикласти її до історичної реліквії. До речі, чимало було вимог і щодо перевезення святині. Спеціальний літак німецької авіакомпанії «Люфтганза» доправив ікону з Рима до Франкфурта-на-Майні, звідти — до Києва, зі столиці — в окремому вагоні потяга до Тернополя, а до Зарваниці — інкасаторським автомобілем. Витрати на доставку — колосальні, церква не мала змоги їх оплатити, тому цінною є пожертва тернопільського мецената Ігоря Гуди.
Італійський священик Паоло Бенедічі (у центрі) відповідає за зберігання ікони.
Щодо історії Нерукотворного образу Ісуса Христа, то, як розповів отець-доктор Віталій Козак, це одна зі святинь раннього періоду християнства. Через різні апокрифічні розповіді ікона датується першими століттями, документально занотована третім століттям. Існують два передання походження ікони, що частково опираються на історичні факти, а також мають складову, яку з плином часу неможливо підтвердити документально.
За матеріалами італійських дослідників, які переклав і опрацював отець Віталій Козак, відомо, що спершу святиня зберігалася в Едессі у Малій Азії (сучасна Урфа в Туреччині), згодом — у Константинополі, де залишалася до епохи пограбування міста хрестоносцями у 1204 р. Це одне з найдавніших зображень обличчя Христового, що вважається «нерукотворним», тобто не намальоване рукою людини. Згідно з переданням, Авгар, цар Едесси, вражений невиліковною хворобою, дізнався про чудеса, які творив Христос, і відіслав до Нього листа з проханням про зцілення. Ісус пообіцяв вислати до царя одного з своїх учнів. Цей текст пізніше був включений Євсевієм Кесарійським до його знаменитої Церковної історії. Із «Доктрини Аддай» (ІV ст.) відомо, що Тадей, один з сімдесяти апостолів, прибув до Едесси й приніс з собою чудесний відбиток зображення Христа на лляному полотні. Про місцезнаходження ікони в Едессі згадано в документах за 470 р. та 544 р. Коли місто було в облозі, образ Господній розмістили на мурах як захист проти ворогів. У 944 р. святиня з рук мусульманського еміра Едесси була викуплена візантійським імператором Романом І Лакапеном і урочисто перенесена до Константинополя.
Збереглися дві древні копії Нерукотворного образу: перша — у Ватикані і друга, пізніша, у Генуї. Невідомо, яким чином Нерукотворний образ Ісуса Христа потрапив до Рима, в історичній літературі він описаний у 1587 р. Задокументований при монастирі Св. Сильвестра ін Капіте, де був прикрашений сучасною срібною рамою. Як відомо, у Римі велике почитання мала «Вероніка», або Обрус Лику Господнього. Апокрифічні тексти розповідають, що імператор Тиберій, вражений невиліковною хворобою, відправив у Єрусалим свого посланця, щоб той знайшов Ісуса та привів до Рима. Прибувши до Єрусалима, посланець довідався, що Ісус вже розп’ятий. Проте він знайшов жінку на ім’я Вероніка, яка мала Обрус із зображенням Христа, який він пізніше привіз до Рима. Згідно з деякими авторами, Обрус був втрачений під час пограбування Рима 1527 р. Утім, церква притримується погляду, що реліквія вціліла, згодом її було відновлено, тому римська «Вероніка» та ікона з монастиря Св. Сильвестра ін Капіте насправді можуть бути однією і тією ж реліквією.
