Концертні афіші Тоні Матвієнко у Тернополі викликали у мене особливі почуття і спогади… Був, здається, 1983 рік вже минулого століття. В актовій залі «жовтого» корпусу Київського (тоді) Державного університету зібралось чимало студентів (майбутніх журналістів, філологів, істориків) та викладачів, щоб живцем побачити і почути «золотий» голос України – Ніну Матвієнко. У залі не було де яблуку впасти, стільки зібралось бажаючих. Чекаємо 10 хвилин – нема, 20 – нема, вже й півгодини минає… І раптом заходить котрась із викладачок, а за нею – похилого віку жінка: скромно одягнена, по сільському. По селах старші жінки тоді всі одягалися однаково: плюшева одежина, хустка і чоботи (або ще «бурки»). Сучасна молодь навіть близько не знає, що це таке. Ми всі стихли, бо ж не знаємо, кого привели, адже всі чекали на Ніну. І раптом викладачка вибачається, мовляв, Ніна захворіла, але то нічого, замість неї зараз вам заспіває її мама – Антоніна Ільківна. Зізнаюсь чесно, у мене відразу недовіра з’явилася до сказаного, але ж…. як я помилялася!
І ось ця звичайна, на перший погляд, сільська жіночка ЗАСПІВАЛА. Від того голосу – аж мурашки тілом. Миттю всі стихли, не ворухнемось. Здавалось, що в унісон відгукнулась і заспівала кожна клітинка, кожний атом душі, серце стрепенулось і принишкло. Які там мікрофони! Це не просто співала МАМА Ніни Матвієнко, це її голосом плакала Україна. Вона співала акапельно, одна за другою злітали з її вуст українські народні пісні, були й такі, що ми їх зроду-віку не чули. Слухали, затамувавши подих, незчулися, коли злетіло дві години… Мене дуже вразив цей виступ, глибоко запав в душу. Потому не пам’ятаю такого щирого і відкритого виконання пісень (ну, хіба що, Ніна, якій, справді, вдалось перейняти майстерність матері). Повірте, якби Антоніна Ільківна жила не в селі і здобула відповідну освіту – це була б легендарна співачка. Натомість вона народила і виховала аж одинадцятеро дітей!
Перегляньте також:
- Гандболістки з Тернопільщини вибороли «бронзу» на чемпіонаті України
- У центрі Тернополя тимчасово не буде газу
Читайте також
І ще мені в пам’ятку одна щемна історія, яку я почула від пані Ніни. Вона мала великий концерт у столичному палаці «Україна» і дуже хотіла там заспівати пісню разом із своєю мамою, талант якої дуже цінувала. Але керівництво категорично заборонило, бо де ж там – на концерті мали бути перші особи країни. Уявіть собі…
І знаєте, що зробила ця геніально- мудра жінка? Вона впросила когось із знайомих внести стілець, поставили його в проході, поближче до сцени. Коли згасло світло, посадили Маму. Найцікавіше було після цього… Відкриваючи друге відділення, Ніна почала співати колискову, яку їй співала колись мама. Проспівала два речення і зробила вигляд, що забула текст. А далі й каже: «Тут є моя мама. Мамо, ходіть, допоможете мені, заспіваємо разом…». І мама вийшла, і вони заспівали… Ох і цокотіло тоді зубами від злісті столичне начальство…
Тому й не дивно, що свою донечку Ніна Матвієнко назвала так само, як було звати її маму – Тоня. Дуже часто про таланти кажуть, що на їхніх дітях природа відпочиває. Може й так. Але не у даному випадку.
Ніна Матвієнко має багато звань і нагород. Але одна з них мене вразила – орден Миколая Чудотворця за примноження добра у світі. У неї проявилась ще одна грань таланту: літературна. Її вірші, статті друкуються в столичних журналах. На меті – роман про кохання. Дуже любить готувати для сім’ї. Так сказати про борщ, як сказала Ніна Матвієнко, ще ніхто не зумів: “Варю борщ, і тут я помічаю цікаве явище: вкинула до квасолі картоплю, вона туди влетіла, як хазяйка; розіпхалась по всій каструлі і жде, щоб швидко закрила покришкою. Я усміхнулась і затулила, пасерую моркву із селерою, і теж туди, вона не дуже охоче зі сковороди злізла, ложкою мусила згрібать. Надула губи, аж піна пішла біла, бо ж олією її шмарувала. Покришкою боялась накривать, бо бачу – як шугоне, не зловлю, так і жде моменту. Але буряк так буряк, справжній козак, зайшов туди, наче з коня злетів: наробив гармидеру, бо ніхто вже й світу білого після нього не побачив. Закипіло раптом усе! Матьонко! А нема рукавиць, буряк вперся – от-от буде скандал! Зняла – і на холодне! Ху, встигла, як і буряк, бачу, впрів, злякавсь, що не вдержить таку масу баб’ячу! Ложкою їх повінчала, посварила – втихло!” .
Чоловік, два сини – художники, один з них – став ченцем. Ось таке воно сімейство Матвієнків – багате не тільки талантами, а й щедрою, доброю вдачею.
