«Деякі книги варто тільки покуштувати, інші – проковтнути, і лише небагато з них – пережувати і перетравити». Ці слова належать англійському поету минулого століття Томасу Бабінгтону Маколею. Вони спали мені на думку саме тоді, коли читала нову казку тернопільського письменника Богдана Мельничука «Задерикуватий півень», яка щойно вийшла у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан». Отож цю книжку не тільки прочитала, а й «пережувала та перетравила». Читається легко. Інтрига «затягує» ще з перших сторінок. До речі, книга йшла до читача дуже довго, майже два роки. За цей час режисер В’ячеслав Жила встиг поставити на тернопільській сцені виставу для дітей «Каченя Пушок і задерикуватий Півень». Але це ще не все. Під час гастролей нашого театру до Польщі, вистава мала успіх. Польські глядачі в один голос заявили: «Та це ж казка про Майдан!».
Казка цілісна й самодостатня, алегорична, з глибоким філософським підтекстом: любити інших, робити добро іншим. Книжці невимовно пощастило, як і читачам. Її проілюстрував відомий тернопільський художник з дитинною душею – Володимир Якубовський. Одне тільки споглядання барвисто-насичених малюнків змушує забути про всі негаразди і поринути у казковий світ дитинства.
Перегляньте також:
- У центрі Тернополя тимчасово не буде газу
- У Тернополі стартував Всеукраїнський форум “Незламність пришвидшує перемогу”
Пригадую, у виставі свої таланти вміло поєднали й реалізували абсолютно всі, хто взяв у ній участь. Весела запальна музика, бадьорі пісеньки, дивовижно-яскраві костюми – все це створило гарний святковий настрій. Щиро й безпосередньо реагували дітлахи на дотепні репліки пса Бровка, який несподівано для всіх опинився «в опозиції» до півня Горлана.
Останні події, які пережило й переживає наше суспільство (Майдан, АТО), далися взнаки. Тому й не дивно, що казка вийшла революційною. Щоправда, події відбуваються на звичайному сільському подвір’ї, серед… домашньої птиці, яка заледве не стала заручниками хитрої і підступної Ворони. Всі негативні герої, до речі, викликають асоціації з конкретними «особистостями» політичного подіуму. Люди як… звірі, а звірі… як люди. Хвальковитий півень Горлан (найголосніший, найкрасивіший, з найміцнішим дзьобом) за підказкою Розумної Ворони вирішує здійснити переворот у дворі. Все дворове птаство має йому підкорятися. Інакше
«Хто слухати не звик –
Коротким буде вік:
Для того є мій дзьоб, –
Ударю просто в лоб!
Віднині і щодня
Шануйте короля!».
Півень настільки повірив у свою «месійність», що здивував навіть господиню, у якої живе і яка його годує разом з іншою птицею. Особливо ж – мова. Для прикладу: «У нас мирний процес уточнення владних повноважень», – відповідає когут у відповідь на запитання жінки про галас у дворі. Але це ще не все. Кредо півня: «Мова керівника має бути багатою, соковитою, барвистою. Так легше затуманювати мізки підлеглим». Здається, звідкіля у задерикуватого Горланя такі мовні знання, адже він – півень? Відповідь банальна: хвалько підслуховував під вікном… увімкнений телевізор. І коли улеслива Ворона переконує Півня у тому, що той від народження коронований, бо має гребінь, як корону, він починає вірити у правдивість її слів.
Натомість щирий і відкритий пес Бровко, доброзичливі кури, гуси та інше птаство з перших діалогів викликають у читача неабияку повагу та симпатію. Півень Горлан, Ворона – навпаки, відразу. Ця казка – своєрідна засторога, нагадування про те, що в житті завжди треба бути уважними і чесними, бо інакше доведеться проживати не свою роль, а ту, яку часто прагне нав’язати суспільство. Саме так й сталося з героями казки: кури мали ловити мишей, а коти… нести яйця. У результаті такого штучно створеного хаосу всі вимушені були виконувати не свою роботу. Казка на те і казка, щоб мати щасливий кінець. У цій казці перемагає дружба: «Всі будемо у злагоді жити, тоді не страшні нам ніякі вороги». Хочеться вірити, що такою буде й будучність України: внутрішня злагода.
До слова. У режисера-постановника В’ячеслава Жили це вже 55 вистава, а у письменника і журналіста Богдана Мельничука (обоє заслужені діячі мистецтв України) – 37. Його п’єси та інсценізації поставлено на сценах професійних театрів не тільки у Тернополі, а й у Дрогобичі, Коломиї, Львові, Рівному, Хмельницькому тощо. Нагородами, зокрема, відзначені «Мазепа» в обласному музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка та «Козацькі вітрила» і «Тарасова казка» в обласному театрі актора і ляльки.
Після перегляду вистави і прочитання книжки у мене промайнула думка: а чи не надто маленькими були в театральній залі глядачі? Та не встигла я про це подумати, як відразу отримала відповідь просто на вулиці. Назустріч йшла молода матуся з донечкою чотирьох-п’яти років. Побачивши на будинку синьо-жовтий стяг, мала, не вимовляючи букву «р», піднесено-радісно вигукнула: «Слава Уклаїні!». І я зрозуміла: вистава, як і книжка, вчасні і дуже актуальні для будь-якого віку, патріотичні. Побільше б таких. А ще вони, як модно зараз казати – трендові, бо 27-го січня у двері постукає рік Півня.
