Молодий протест проти девальвації слова

Про творчість тернопільської поетки Ольги Атаманчук

29.12.2016 12:43   Джерело: Золота Пектораль
Опубліковано : Новини Тернопільщини

В непростий час живемо. І допікають не тільки фінансові негаразди. Добряче допікає й девальвація слова, яка накопичується дев’ятим валом. Чесно кажучи, у миттєвості зустрічей з нею все частіше думаєш про необхідність запровадження якнайсуворішої цензури супроти графоманії та сірості. Але водночас розумієш всю нереальність цього хотіння на офіційному рівні. Та вихід все ж існує: треба наполегливіше шукати цензора у собі.

Тому мене тішить, що все більше представників молодого покоління починає розуміти архіважливість питання. Переконаний, що до їх числа можна зарахувати і Ольгу Атаманчук з Тернополя. Знаєте, автор публікації, котрий вважає себе літньою людиною, був буквально ошелешений, коли в одному з її віршів прочитав: «Душа зім’ята, мов шматок паперу, / у долі клянчить крихточку надій.» Згоден, звісно, що зримої надзвичайності тут немає, та не можна не помітити, що вона по-своєму відбивається від девальвації образністю словотворення. Нехай ще несміливою, але власною!

Читайте також

Про літературу, журналістику та подорожі до Індії розповість Валентина Семеняк
«Останню дорогу» презентували в «Книгарні Є»
Що треба робити, щоб не бути невігласом… знають у тернопільській книгарні

І на цьому тлі все більше думаєш про авторку й те, що спонукає її до версифікаторства. В нас, зрозуміло, не відкривають таємниць жіночого віку, чітко вказуючи, що розшифрування є ознакою поганого моветону. Через це обмежимося, що вона – з того покоління, яке ще не розлучилося з юністю. Народилася на Хмельниччині, але дитинство проминуло на Лановеччині, що на Тернопіллі. Навчалася в педліцеї та педуніверситеті обласного центру. Нині мешкає у місті над Серетом. Виховує трьох дітей. Є авторкою двох поетичних книг для дорослих читачів і збірки віршів для наймолодших. «Я промінці тихесенько збирала, / надіючись їх в серці зберегти».

Напевне, можна і далі цитувати вдатності, бо, слава Богу, їх у молодої поетки вистачає. Але повернемося до питання про молодий протест супроти девальвації слова. І тут, як мені здається, дуже важливим є акцент на традиційності підходу. Бо пані Ольга не виходить за рамки звичної силаботоніки. Немов говорить, що вона ще не використала своїх можливостей. Саме таке приходить на гадку, коли читаєш: «Вмостився дощ на краєчку душі, / постукав тихо, щоб не налякати».

Помітили? Молода поетка намагається увійти у душі поціновувачів віршованого слова образністю. Коли гортаєш обидві збірки, то надибуєш: «джаз погоди», «нектар зірок», «небо в сірому манто», «дощу октави»… Підкреслю два моменти. По-перше, ніколи не скажу, що це є красивостями, характерними для молодого віку. Переконаний, що традиційна силаботонічність і поетична сповідальність душі не мають права на існування без цікавих порівнянь чи метафор. Іноді ( не заперечуватиму цього) вони можуть бути вкритими легким нальотом банальності, але як багато у сприйманні тих чи інших текстів залежить від контексту. По-друге, процитовані цікавинки свідчать, що пані Ольга вже пережила так звану «хворобу росту», коли вже не захоплює зарисовування банальності, бо все більше і більше манить до себе таємничий світ поетичної справжності, й, очевидно, має рацію письменник Володимир Кравчук, коли в передмові до однієї із книг молодої поетки стверджує, що її твори «мають поетичну серцевину, тобто отой стержень, навколо якого крутиться молоде слово».

Вдало підмічено! Й від цього радію, бо виходить, що не сам так думаю. Правда, хотів би повести мову ще про кілька моментів. Помітно, що рими відображають жіночність світосприйняття і молодість душі. Отже, можна і не міркувати про безособовість поезії. А щодо другого, то так прагнеться, аби вона ніколи не покидала душі. «Скибка місяця в небі осіннім / не тьмяніла й торкалась думок, / наче віри останнє спасіння, / мов надії картатий шматок.»

Вдатності зачіпають мене за живе. Але їх фон (давайте не будемо боятися цього!) змушує балакати про наступне: обидві дорослі книги натякають на вузькотем’я. Певна вада? Так воно виглядає. Але не бачу у цьому трагедії. Зрідненість темару може бути і віковою ознакою. Як кажуть, збільшення – справа наживна. Але тематичний бік поетичної медалі має і несподіваний нюансик: письменник упродовж усього творчого життя може оспівувати одну тему, постійно поглиблюючи своє вкриничення у неї. Тільки Господь знає, яким шляхом піде наша краянка.

Ще про таке. Уже йшлося, що поетична творчість Ольги Атаманчук має ще одне крило – написання віршів для найменших, але найвимогливіших читачів. Що і хто там не говорив, але поетка зуміла щирослов’ям виговорити власну «собість»: «п’є промінчиком водичку», «кожушина, біла-біла, мов сніжок». Так і хочеться уявити собі зайчиська-тата, що стрибає на ринок по санчата для сина, чи грибочки, які граються у хованки… Безхитрісна поезія, якій вірш! А ще – традиційність слововираження.

Все це дає підстави говорити, що поетка наполегливо шукає себе і ми ще неодмінно побачимо впевненіші сліди такого крокування. «Притуляєшся знов до шибки / і нізвідки чекаєш дива.»

Ігор Фарина
член НСПУ, м. Шумськ


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Золота Пектораль   645

Loading...