Ця дивовижна історія вже має трохи років. Мій молодший син на ту пору навчався у 9 класі. Вік максималістів. Євген мав довге біляве волосся, яке…довший час не хотів підстригати. Якось на уроці військової підготовки вчитель зробив йому зауваження, мовляв, негайно підстригтися, бо в статуті написано: «Учень повинен мати акуратну стрижку». Син вперся і каже: «У мене акуратна стрижка…». Чесно кажучи, особисто мені синова зачіска також дуже подобалася, він нагадував одного відомого актора. Втім, я й вигляду не подавала про свої симпатії, але й не йшла «в наступ». І от ситуація вирішилася найнесподіванішим чином…
На той час син прислуговував у церкві. Після недільної Літургії кличе його до себе дяк Микола і каже: «Будеш Миколаєм, я із хорів спостерігав, у тебе з ним є зовні схожість». Ще б пак! Звісно, згода… Тепер я розумію, що й до чого. Великий образ святого Миколая, який висить у нашій церкві праворуч від вівтаря, видно вже з порога. У святого було таке саме довге біляве волосся, і форма обличчя «довгообраза». А з хорів видно, тим паче. Придивилася я й собі уважніше до сина і також побачила ту схожість. А якщо причепити ще й бороду, одягнути перуку… Дяк виявився справді далекоглядним…
Перегляньте також:
- У Копичинцях презентували книжку про життя вірян цього міста упродовж століть
- У Тернополі запрошують на Всеукраїнський форум громадянського суспільства «Незламність пришвидшує перемогу»
Впродовж дня «святий Миколай» (в особі сина) разом з дяком їздили селом і дарували пакунки із солодощами в багатодітні сім’ї, дітям сиротам… Дивні почуття огортали мене в ту мить: всеохопна вдячність Богу за все, тиха радість, щемне хвилювання, стан благості, який непомітно наповнював Душу Світлом. Увечері в колі сім’ї ми розпитували сина про його відчуття і переживання: у сина бракувало слів, щоб достеменно передати істинні свої почуття. Він розповідав як деякі маленькі діти сприймали його направду за Миколая: дивилися широко розплющеними очима, наввипередки розказували віршики, щоб сподобатися шанобливому гостю і отримати довгоочікуваний подарунок. Але й була така малеча, яка, побачивши «живого» Миколая, від несподіванки розгублювалася, ховалася за маму і починала плакати. Навіть знайшовся хлопчик, котрий підійшов до сина і підозріло почав його розглядати: торкався до блискучого одягу, мацав торбу з подарунками, обходив довкола, уважно вивчав. Звісно, така безпосередність дуже розсмішила всіх, дорослі ледве стримувалися, щоб не пирснути зі сміху…
Щоразу, коли бачу у церкві той образ святого Миколая, з теплом у серці згадую ту давню грудневу історію
