Українські вечорниці сьогодні можна побачити хіба що у театралізованій виставі. Традиційні для школярів та, навіть, садочків Андрієвські вечорниці знайомлять дітей та школярів з з традиційними розвагами українців. Вишиваний одяг, народні пісні, танці, гострі діалоги між хлопцями та дівчатами, сміх та ворожіння на черевичках, вареники та калита – залишають після себе відчуття свіжої радості та надію, що колись давня традиція повернеться на вулиці міст та сіл України.
Такі вечорниці в українському стилі напередодні свята Андрія Первозванного у виконанні семикласників Тернопільської обласної комунальної експериментальної комплексної школи мистецтв імені Ігоря Герети побачили гості «Етноцентру», що знаходиться в міській бібліотеці №4 для дорослих. Школярі танцювали, співали, ставили сценки, розповідали гуморески, кидали черевики та кусали калиту – і все серед чудових експонатів “Етноцентру”. Адже тут і світлиця з павуком, піччю, бамбетлем, люстром та посудом і решта цікавих предметів побуту українців, а колекція вишиваних рушників та одягу – хто не був неодмінно завітайте!
Перегляньте також:
- Президент посмертно нагородив захисника з Тернопільщини орденом «За мужність»
- Смертельна суперечка: чоловіка вбили під час конфлікту у Кременецькому районі
Класний керівник семикласників школи мистецтв Наталія Космина розказує, що доки шукали матеріали для вистави, багато для себе нового відкрили про свої звичаї. Хоча школа мистецтв і спеціалізується на вихованні в етнонапрямку, але зібрати у єдине ціле і пісні, і танці, і гумор традиційні для українців було не просто. А от клопоти по приготуванню страв до свята взяли на себе бібліотекарі. Анна Зімінська наголошує “Етноцентр” радо іде на зустріч усім, хто хоче привнести щось нове в українську культуру та зберегти скарби минувшини.
Але не минуло ще і ста років з тих пір, як селами ішли юрби парубків, які шукали дівочого товариства. Завершувались жнива, вечори ставали довшими, приходила Покрова і перші вечорниці. Вечорниці, які давали надію на одруження та традиційний час свататися. У домах майбутніх наречених накривались щедрі столи. Минала Покрова, створювались нові сім’ї, а вечорниці неодруженого дівоцтва продовжувались. Дівчата заздалегідь шукали хату з самотньою господинею та збирались за важливою роботою – пряли, шили, вишивали своє придане, співали пісень, готували вечері. Таки посиденьки окрім доброго товариства, допомагали економити на світлі, були своєрідною школою кулінарії та ведення домашнього господарства. Обов’язково приносили з собою продукти, лишали господині, яка пильно наглядала юнок, щедрі подарунки. Свята привносили свої нюанси – починався час посту, тому готувались тільки пісні страви, а у святкові дні, наприклад на Андрія, дівчата вже не вишивали та не шили, а шукали відповіді на доленосні питання – хто ж буде судженим? Та і зустрічі з хлопцями могли перетворитись на посиденьки аж до рання – досвітки. Хлопці знали, де і який дівочий гурт збирається, і, навіть, заглядали у сусідні села, з радістю чекали на них дівчата…
Сумні події подальшої історії перервали ланцюжок народних традицій. На щастя залишились у художніх творах описи вечорниць. Перлинки спогадів передавали з покоління в покоління. Саме за ними відновлюють хід вечорниць у школах та навчальних закладах. Повернути молоді зимові вечорниці аж до самої весни можемо тільки ми самі. Відважуйтесь та запрошуйте дівчат вишивати, шити, плести, співати та готувати, а хлопці самі дорогу до веселого гурту знайдуть!
