З Місяцем пов’язано багато найрізноманітніших загадок, подій і явищ, які важко однозначно пояснити. З давніх часів накопичувалися свідчення як професійних астрономів, так і любителів, які спостерігали на Місяці дивні та незрозумілі місячні явища.
Один з перших описів події, яка відбулася 18 липня 1178 року, належить англійському хроністу Гервасію Кентерберійському: п’ятеро людей бачили, як “верхній ріг молодого Місяця розколовся на дві частини. З середини цього розлому раптово вискочив палаючий факел, розбризкуючи на всі боки вогонь, жар та іскри на велику відстань”.
Перегляньте також:
- СБУ затримала ще одного інформатора рф, який наводив російські ракети і дрони на Дніпро
- У Тернополі розпочалась сесія міської ради: які питання вирішують
У травні 1715-го французький математик та астроном Джозеф Ліувілль (Joseph Liouville), спостерігаючи місячне затемнення, зауважив на західному кінці Місяця короткочасні спалахи і миттєві тремтіння світлових променів. Одночасно з Ліувіллем такі ж спалахи зауважив на Британських островах знаменитий Едмонд Галлей. Подібні явища спостерігалися астрономами і дещо пізніше: в серпні 1738 року на диску Місяця з’явилося щось схоже на блискавку; в жовтні 1785 року на розі темного місячного диска з’явилися яскраві спалахи світла, що складалися з окремих маленьких іскор і рухалися по прямих лініях на північ; в липні 1842 року під час сонячного затемнення місячний диск зрідка перетинали яскраві смужки; у вересні 1881 року за місячним диском рухався кометообразний об’єкт, який спостерігався з двох земних пунктів, віддалених один від одного на 12 тисяч кілометрів.
Повернемося, втім, до нашого часу …
Восени 1957 року в американському журналі “Скай енд телескоп” (Sky & Telescope) була опублікована фотографія району Місяця з кратером Фра Мауро, отримана астрономом Р. Куртісом. У розмитих місячних тінях чітко відрізнявся геометрично правильний мальтійський хрест. Експертиза підтвердила справжність фотографії.
Найцікавіше, що через деякий час хреста на цьому місці не виявилося.
У травні 1964 року американські астрономи Харріс, Крос та інші більше години спостерігали над Морем Спокою білу пляму, яка переміщувалася зі швидкістю близько 32 кілометра на годину. Цікаво, що вона поступово зменшувалася в розмірах. Трохи пізніше, в червні 1964 року, ті ж спостерігачі фіксували протягом двох годин на Місяці пляму, що рухалася із швидкістю 80 кілометрів на годину.
У місячну ніч 1966 року англійський астроном П. Мур, розглядаючи дно місячного кратера, помітив дивні смуги, які з темних перетворювалися в зелено-коричневі, потім розходилися по радіусах, міняли форму, росли і до місячного полудня досягали максимальних розмірів. До місячного вечора вони скорочувалися, блякнули і, нарешті, зникали зовсім.
У вересні 1967 року канадські астрономи зафіксували в Морі Спокою темне тіло з фіолетовим відтінком по краях, яке рухалося протягом 10 секунд із заходу на схід. Тіло зникало поблизу термінатора, а через 13 хвилин близько кратера, розташованого в районі руху плями, на долі секунди спалахнуло жовте світло.
Можна навести й ще більш фантастичне спостереження …
У 1968 році американські дослідники помітили, як в районі кратера Аристарх три червоні світлові плями злилися в одну. Японські астрономи тим часом спостерігали рожеву пляму, що вкрила південну частину цього кратера. Нарешті, в кратері з’явилися дві червоні і одна синя смуги шириною 8 кілометрів і довжиною 50 кілометрів. Примітно, що все це було добре видно при повному місяці, тобто тоді, коли місячна поверхня залита сліпучим світлом. Перелік подібних спостережень, які концентруються в цілком певних районах видимої півкулі Місяця, можна було б продовжити.
Але що ж це означає?
Явна невипадковість розподілу рухомих світлових об’єктів дозволяє, зокрема, відкинути пояснення цих феноменів ефектами земних атмосферних явищ. Неможливо зв’язати їх і з проявами місячного вулканізму, з частинками хвоста магнітного поля Землі, з випромінюваннями, стимульованими ультрафіолетовими фотонами сонячного походження і т.д. Значить, ми знову маємо справу з чимось поки незрозумілим, загадковим…
Читайте також
Місяць – штучний супутник?
Існує цілий ряд непояснених фактів по відношенню до нашого супутника, які мимоволі наштовхують на думку про те, що Місяць – не що інше, як гігантський космічний корабель, який міг бути доставлений інопланетною земною цивілізацією багато років тому. Наскільки ця теорія правдива, важко судити, але поки немає чітких відповідей, які б їй суперечили. Незважаючи на прискіпливе вивчення супутника, сотні експериментів і польоти на Місяць, вони тільки породили ще більше нерозв’язних питань.
- Скільки ж місяцю років? Як виявилося, місяць набагато старший, ніж ми припускали. Можливо, навіть старший за нашу планету. Приблизний вік Землі становить 4,6 мільярда років. Деяким місячним породам близько 5,3 мільярда років, а пилу на цих породах ще, принаймні, кілька мільярдів років.
- Як з’явилися гірські породи на Місяці? Хімічний склад пилу, який був знайдений на великому уламку породи, значно відрізняється від самої породи, що суперечить теорії про появу пилу в результаті зіткнення і розпаду цих брил. Ці великі уламки породи, мабуть, потрапили сюди ззовні.
- Невідповідність природним законам: як правило, більш важкі елементи знаходяться всередині, а більш легкі – на поверхні, але на Місяці все зовсім інакше. Оскільки на поверхні Місяця так багато вогнетривких елементів (наприклад, титану), залишається тільки припустити, що вони потрапили на місяць якимось невідомим способом. Учені поки не знають, як це могло статися, але це все ж залишається фактом.
- Випаровування води: 7 березня 1971 року місяцехід зареєстрував хмару пари, що пропливала над поверхнею місяця. Хмара протрималася 14 годин і покривала площу майже в 100 квадратних кілометрів.
- Намагнічені породи: вчені виявили, що гірські породи на місяці намагнічені, але цього просто не може бути, оскільки на місяці немає магнітного поля. Також, це не могло статися і через близький контакт Місяця із Землею, тому що в такому випадку Земля б розірвала його на шматки.
- Масконами називаються великі, округлої форми утворення, що викликають гравітаційні аномалії. Найчастіше маскони розташовані на 20-40 миль під місячними морями – це широкі, округлої форми об’єкти, які, можливо, були створені штучним шляхом. Оскільки малоймовірно, щоб великі круглі диски так рівномірно залягали під величезними місячними морями, залишається тільки припустити, що вони виникли не випадково.
- Сейсмічна активність: щороку супутники фіксують кілька сотень місячних землетрусів, які неможливо пояснити простим метеоритним дощем. У листопаді 1958 радянський космонавт Микола Козирєв (Кримська астрофізична обсерваторія) зробив знімок газових вивержень на Місяці біля кратера Альфонсус. Він також зафіксував червонувате світіння, яке тривало близько години.
У 1963 році астроном Лоуельскої Обсерваторії (Lowell Observatory) також зауважив яскраве світіння на гребені гори в районі Аристарх. Спостереження показали, що це світіння повторюється кожного разу, коли Місяць наближається до Землі. Таке явище ще не спостерігалося в природі.
- Що ж знаходиться всередині місяця? Середня щільність Місяця дорівнює 3.34 гр/см3, в той час як щільність планети Земля становить 5.5 гр/см3. Що ж це означає? У 1962 році Гордон МакДональд, доктор наук НАСА, заявив: “Якщо зробити висновок з отриманих астрономічних даних, виявиться, що внутрішня частина Місяця – це, швидше за все, порожниста, а не однорідна сфера”. Доктор Гарольд Урей, лауреат Нобелівської премії, пояснює таку низьку щільність Місяця тим, що значна частина його середини є звичайною западиною. Доктор наук Сін К. Соломон повідомляє: “Дослідження орбіти дозволило нам більше дізнатися про гравітаційне поле Місяця і підтвердило наше побоювання, що Місяць може бути порожнистим”. У своєму трактаті “Життя у всесвіті” Карл Саган пише: “Природний супутник не може бути всередині порожнистим”.
- Відлуння на Місяці: коли 20 листопада 1969 року екіпаж корабля “Аполлон-12” викинув місячний модуль на поверхню місяця, то його удар (шум поширився на 40 миль від місця висадки корабля) об поверхню спровокував штучний землетрус. Наслідки були несподіваними: після цього Місяць дзвенів, мов дзвіночок, ще протягом години. Те ж саме зробила команда корабля “Аполлон-13”, спеціально збільшивши силу удару. Результати були просто вражаючими: сейсмічні пристрої зареєстрували тривалість вібрації місяця 3 години і 20 хвилин і радіус поширення на 40 кілометрів. Таким чином, вчені прийшли до висновку, що місяць має надзвичайно легке ядро, або, можливо, зовсім не має ядра.
- Незвичайні метали: поверхня Місяця, виявляється, набагато міцніша, ніж вважали раніше. У цьому переконалися астронавти, коли спробували пробурити місячне море. Вражаюче! Місячні моря складаються з іллемініту – мінералу з великим вмістом титану, який використовують для виготовлення корпусу підводних човнів. У місячних породах були виявлені Ураній 236 і Нептуний 237 (аналогів яких немає на Землі), а також корозійно-стійкі частинки заліза.
- Походження Місяця: до того, як були знайдені місячні породи, які зруйнували традиційну думку про Місяць, існувала теорія, що він є уламком планети Земля. Інша теорія стверджувала, що Місяць був створений з космічного пилу, який залишився від створення Землі. Але аналіз гірських порід з поверхні Місяця спростував і цю теорію. Згідно ще однієї поширеної теорії, Земля якимось чином захопила вже готовий, сформований Місяць, притягнувши його гравітаційним полем. Але поки не знайдено жодного доказу на користь цієї теорії. Ісаак Азімов стверджує, що Місяць – одна з великих планет, і Земля навряд чи могла його притягнути. Одної заяви мало для того, щоб це можна було вважати теорією.
- Таємнича орбіта: наш Місяць – це єдиний місяць в сонячній системі, який володіє незмінною орбітою майже ідеально круглої форми. Дивно те, що центр маси місяця на 1830 метрів ближче до Землі, ніж його геометричний центр, оскільки це повинно було привести до нерівного руху, але опуклості місяця завжди знаходяться з іншого боку, якого не видно з Землі. Щось повинно було поставити місяць на орбіту на точну висоту, з точним курсом і швидкістю.
- Діаметр Місяця: як же можна пояснити той збіг, що Місяць знаходиться на точній відстані від Землі і має такий “правильний” діаметр, що дозволяє йому повністю закривати сонце? І знову Ісак Азімов дає цьому пояснення: “У цьому немає астрономічних причин. Це простий збіг, і тільки планета Земля може похвалитися таким становищем”.
- Космічний корабель Місяць: найпоширенішою є теорія, що Місяць – це гігантський космічний корабель, доставлений сюди розумними істотами багато років тому. Це єдина теорія, яка пояснює всю отриману інформацію, і ще немає даних, які б їй суперечили.
Додаткові факти:
Ще грецькі письменники Арістотель і Плутарх, римські письменники Аполлоній Родоський і Овідій писали про якусь расу людей Proselenes, які жили в гірській місцевості Аркадія. Proselenes, згодом, дали своє ім’я цій місцевості, тому що тут жили їхні предки ще задовго до того часу, як в небі з’явився Місяць. Це підтверджувалося виявленими символами на стіні внутрішнього двору Каласассіі, неподалік від міста Тіауанако (Болівія), які вказували, що Місяць увійшов в орбіту навколо Землі десь 11,500 або 13,000 років тому, ще до перших історичних джерел.
Аристарх, Платон, Посидоній та інші повідомляли про аномальні блискавки на Місяці. Науково-дослідницький центр НАСА, за рік до першої висадки на Місяць, повідомляв, що за період з 1540 року по 1967 рік на місяці було зафіксовано близько 570 спалахів і блискавок.
Місячний міст: 29 липня 1953 року Джон О`Нейл зауважив 19-кілометровий міст над кратером Mare Crisium. У серпні англійський астроном Уілкінс підтвердив, що таке явище насправді мало місце: “Це було щось незвичайне. Просто дивно, як таке можна було зробити”.
Обеліск: в листопаді 1996 року місячний супутник зробив кілька фотографій Місяця, на яких були чітко видні обеліски. Вони нагадували точну копію вершин трьох великих пірамід.
