Цей кінозал відкрила для себе нещодавно. Виявляється, у тернопільській галереї «Бункермуз» двічі на місяць по понеділках демонструють історичні фільми. Та ще й з унікальними коментарями відомого в краї історика, доктора гуманістики Сергія Ткачова. Одна зі сфер його наукового зацікавлення — історія Тернопілля між Першою та Другою світовими війнами. Тож його розповіді перед показом фільмів вражають багатством фактажу, деталізацією подій, розповідями про долі конкретних їх учасників. За словами пана Сергія, для показу він добирає фільми світової історії — цікаві, високоякісні, що тією чи іншою мірою дотичні до історії нашого краю або до тих подій, які відбуваються в місті та області. Про це пише на сайті газети “Вільне Життя” Галина Садовська.
Так, до відкриття в Тернополі пам’ятної дошки відомому польському режисерові Єжи Гоффману приурочили показ його останнього фільму 2011 року виробництва «1920. Варшавська битва». А потім був російський фільм «Схід—Захід», що номінувався на Оскара. Я бачила його раніше по телебаченню і пам’ятала ту трагічну історію сім’ї репатріанта із Франції, який повернувся в Росію з дружиною-француженкою та сином. Їхав на батьківщину, а потрапив у сталінське пекло. Врешті-решт він влаштовує втечу у Францію дружини й сина, а сам приїжджає до них через 30 років, у горбачовську відлигу.
Перегляньте також:
- Майбутні юристи ознайомилися з діяльністю Поліції охорони
- У Великодні свята в Тернополі до кладовищ курсуватиме більше маршруток і тролейбусів
Та якщо раніше цей фільм сприймався як розповідь про долю однієї родини, то після екскурсу Сергія Ткачова дивилась його вже зовсім по-іншому — як трагедію десятків тисяч обманутих радянською пропагандою людей. І ця трагедія мала безпосередній стосунок до українців, зокрема й тернополян.
Після подій, показаних у «Варшавській битві», зазначав пан Сергій, був Ризький мирний договір, за яким Західна Україна відійшла до Польщі. Тимчасово. Але, як виявилося, на весь міжвоєнний період. Під час Першої світової у Франції багато чоловіків загинуло, багато було калік. Тож на шахтах і металургійних заводах катастрофічно не вистачало робочих рук. І в 1919 році Франція підписує з Польщею договір про трудову міграцію, після якого півтора мільйона польських робітників виїхало до Франції. Українцям спочатку не дозволяли їхати на заробітки, але як спала хвиля виїзду поляків, міграційні центри почали видавати такі дозволи й українцям. Їхали молоді чоловіки, потім стягували свої сім’ї, обживалися, народжували дітей.
Під час Другої світової війни багато наших земляків брало участь у французькому русі Опору, в якому були цілі українські відділи. Наші співвітчизники мали там свої школи, культурні та релігійні центри. І хоч багато з них жили там десятиліттями, туга за Україною розривала серця багатьох. На цьому й зіграла радянська пропаганда, що виманювала їх додому, в рідний край. А тут їх чекали бараки, злидні, переслідування, а то й сибірські простори.
Сергій Ткачов розповів про долю кількох репатріантів-тернополян. Але найвідоміший з них — патріарх Тернопільського академічного драматичного театру, найбільш знаний Дід Мороз Тернополя Михайло Безпалько. Його дитинство минуло у Франції, він вже й у школу почав там ходити, а потім тато повіз сім’ю в Україну. Їх відмовляли: куди ви їдете, навіщо, хіба не розумієте, що вас там чекає? Та після 27 років перебування у Франції тато не зміг подолати біль за Україною. Як перетнули радянський кордон, у них забрали все, що взяли з собою. У Тернопіль приїхали ні з чим, і життя довелось починати заново…
Так історія персоніфікувалась, ставала зрозумілішою, ближчою, і події у фільмі уже не сприймались як щось далеке, відчужене чи вигадане.
Яким буде наступний показ? Минуло 17 вересня, неоднозначна дата в нашій історії. Сергій Ткачов обіцяє фільм, що стосується цього періоду. Який, не називає, залишає інтригу. Що ж, це навіть цікаво. Втішена, що нарешті матиму змогу дивитись те, що люблю, — високоякісні історичні фільми та ще й з такими цікавими коментарями.
Галина САДОВСЬКА
Вільне Життя
